Ось і закінчилася такий нервовий для Кремля перший раунд протестів. Росію поглинула гнітюча тиша. Провладні кабінети «переварюють» ситуацію. Мітингуючі розійшлися по домівках. Автозаки припорошує сніг. Сім’ї затриманих чекають на повернення батьків, чоловіків, братів. Затримані чекають вирішення своєї участі. Росія чекає продовження. А ми можемо зробити певні проміжні висновки.
У десятках російських міст пройшли мітинги на підтримку Олексія Навального. Спочатку він був взятий під варту на 30 діб після того, як повернувся в Росію з Німеччини, де проходив лікування після отруєння отрутою з групи «Новачок». А потім успішно засуджений… Штаб політика напередодні акцій анонсував, що вони відбудуться в 93 містах країни. Мітинги пройшли і за кордоном – в Австралії, Німеччині, Австрії, Чехії, Великобританії, США, Чорногорії та інших країнах.
Незважаючи на відсутність погоджень з владою, протестна акція стала найбільшою за багато років існування Імперії. У ній взяли участь десятки тисяч людей. На відміну від багатьох інших мітингів, ця акція зібрала тисячі людей практично в усіх регіонах Росії.
Масштабність акцій вражала. За повідомленнями журналістів, в Краснодарі на вулиці вийшли близько шести тисяч чоловік, в Єкатеринбурзі – сім тисяч, в Нижньому Новгороді – до десяти тисяч, в Пермі – від трьох до 10 тисяч протестуючих, в Барнаулі – три тисячі чоловік, в Сиктивкарі – 1200 осіб.
Наймасовіші ходи в Сибіру і на Далекому Сході пройшли в Новосибірську, Владивостоці, Томську, Красноярську і Іркутську: в кожному місті акції зібрали кілька тисяч чоловік. Жителі Якутська вийшли на мітинг, незважаючи на те, що на вулиці було -50 градусів. В Омську маршем пройшли більше двох тисяч чоловік при температурі -28. Холодно 23 січня було не тільки в Сибіру: в Єкатеринбурзі люди протестували при -34.
У Москві, за різними оцінками, мітингували від 20 до 50 тисяч осіб. У Санкт-Петербурзі на вулиці вийшли від 20 до 35 тисяч осіб.
Таких масових акцій в Росії не було дуже давно, а таких масових затримань – ніколи. В акціях 23 січня, по всій Росії взяли участь 250-300 тисяч чоловік, мітинги відбулися як мінімум в 120 російських містах. У більшості випадків вони були розігнані поліцією, що супроводжувалося жорсткими затриманнями їх учасників – в цілому по всій країні були затримані понад три з половиною тисяч чоловік.
Кількість присутніх на акціях завжди є лакмусовим папірцем для перевірки стану суспільства. Росія вже не раз виходила на площі – і після виборів президента, і після розслідувань по Медведєву. Виходив пшик: на півсотні співробітників поліції – стільки ж псевдоекологів, недоактивістів, диванних опозиціонерів, протестунів всіх мастей, від анархістів до монархістів, всі міські божевільні плюс пара десятків журналістів.
Ось і вся збірна мітингова солянка останнього, скажемо без перебільшення, «опозиційного» десятиліття. Це вже не кажучи про «мітинги» КПРФ, які під найжорсткішими гаслами збирали не більше сотні бабусь. Що ж змінилося 23 січня, чому на площі вийшли сотні тисяч? І справа тут не в Навальному і не в палаці Путіна. Якщо бути відвертим, Навальний – не та фігура, при всіх його позитивних якостях, за якою підуть мільйони. А про палаци знали і раніше, інтернети всі читали, та й палацами російський народ не здивувати
Змінилося те, що народ втомився. Втомився від влади Путіна. Втомився від обіцянок. Від брехні. Найголовніше – народ втратив перспективу. Одна справа, коли всім навколо погано, і представникам влади теж погано.
Тоді є погляд в майбутнє: затягнемо паски, напружимося і станемо жити краще. В принципі тоді можна якщо й не повірити, то хоча б тимчасово проігнорувати маячню і від керівництва країни, і від «партії влади» про систематичне та незворотнє «вставання з колін».
Пішла ланцюгова реакція подій, яка привела народ до вкрай нестабільного стану. Спочатку міжнародні санкції, «крайніми» в яких стало саме населення. Потім коронавірус. Потім послідував спад і економічна депресія. І, що саме критичне – влада не зуміла і не змогла відпрацювати ці виклики. Народ продовжували звично годувати протухлими обіцянками майбутнього кращого життя.
А народ масово втрачав роботу, бізнес, гроші і шанси на поліпшення ситуації.
І людей все це просто дістало. Одна справа, коли президент виходить до народу і пояснює все прямо і жорстко: так, всім погано, урізаємо військову програму, садимо олігархів, вводимо воєнний стан і компенсуємо всі втрати бізнесу.
Перебільшення – звичайно. Але зовсім інша справа, коли президент відсиджується в бункері, ніякої реальної допомоги нікому немає, народ кинуто напризволяще.
Народ втомився. Втомився боятися.
Втомився від відсутності перспективи. Народ хоче відповідей на незадані питання. Звідси, як бачиться, і велика кількість людей на мітингах. Народ більше не боїться слова «несанкціонований». Втома стала сильнішою за страх. Це дуже серйозний сигнал для влади, але влада, схоже, його не чує.
В умовах нездатності влади Кремля відповісти на виклики, в умовах наростаючої втоми суспільства, тенденція йде до класичної мирної буржуазно-демократичної революції. Однак небезпека, причому небезпека зовсім катастрофічна для Росії, полягає в тому, що у цій революції немає ідеології. Ні теорії. Немає плану. Немає стратегії. Росії пора прокинутись! Путінська псевдоімперська ідеологія протягом багатьох років вбивала Росію, її розум та волю. Але, схоже, такому стану речей приходить край.
Знати б ще, що там буде, за краєм…
Джерело: Цензор.нет
