На сьогодні Україна повністю вбудувалася в систему поставок сировини на експорт, остаточно сформувалася як сировинний придаток світової економіки. При цьому власним внутрішнім ринком продуктів харчування держава майже не займається, посилаючись на наявність “важливіших проблем”. Про це заявляє Вадим Нестеренко, бенефіціар і глава наглядової ради Рістон Холдингу – найбільшого агрохолдингу південного сходу України. І додає: у найближчій перспективі імпортозалежність за продуктами харчування і загублена продовольча безпека може стати для країни проблемою номер один.
– Давайте почнемо з “гарячої” теми – ситуації з цінами на соняшникову олію. Як відомо, Україна є одним з найбільших в світі експортерів соняшникової олії, проте зараз цей продукт в роздробі подорожчав практично вдвічі. У чому причина такого цінового стрибка?
– Ціна на олію в Україні перебуває в прямій і повній залежності від світових цін, оскільки сьогодні ми повністю прилаштувалися в систему поставок сировини на експорт, остаточно сформувалися як сировинний придаток світової економіки. А світові ціни на соняшник і продукти його переробки істотно піднялися і мають тенденцію до подальшого зростання. Що, до речі, дуже добре для українських виробників соняшнику. Виробників соняшникової олії ця тенденція зачіпає в меншій мірі, оскільки навіть на тлі зростання вартості сировини маржу вони тримають з року в рік однакову.
Що стосується внутрішнього ринку: є проблема відносини держави. Якби вона була зацікавлена в стабільності цін на продукти харчування, вона ввела б систему дотацій для виробників продуктів на внутрішній ринок. Замість цього знижується до 14% ПДВ для виробників сировини, але переробник все одно платить 20%. В результаті завод, який розливає олію для українських магазинів, отримує сировину з 14% ПДВ, а віддає готову продукцію з 20%. І як за такої моделі не підвищаться роздрібні ціни?
Що стосується олійноекстракційного заводу Рістон Холдингу – він виробляє сиру олію і шрот виключно на експорт, нас ця податкова вилка торкається, власне, тому завод відпрацював маркетинговий рік стабільно і з прибутком. Мушу зауважити, що плюс до хорошої кон’юнктури у нас дає результат і модель організації виробництва. Ми в меншій мірі залежимо від постачальників: 30-35% сировини – це власний урожай підприємств холдингу. Це дає нам можливість працювати стабільно і не допускати жодного дня простою. Тільки влітку плануємо зупинитися на двомісячний плановий ремонт до нового сезону, але це загальна практика для олійноекстракційних заводів.
– Чи не вийде так, що в Україні всі поля засіють соняшником, на який стабільно зростають ціна і попит? А продукти харчування для внутрішнього ринку країні доведеться імпортувати?
– Зараз тенденція виглядає саме так: виробництво продуктів на внутрішній ринок “убивається” державою і стає економічно невигідним виробникам. Тут і низька прибутковість через слабку купівельну спроможність населення, і монополізація, і податкова політика (наприклад, вже згадана різниця в ПДВ). З усього цього випливає орієнтація великих гравців АПК на сировинну продукцію, у виробництві якої мінімально задіяна ручна праця. У підсумку в український ритейл потрапляють імпортні красиво упаковані продукти, які в своїх країнах мають дотації на експорт, адже вони часто дешевші. Подивіться – згідно з директивою ЄС, ПДВ на продукти харчування в багатьох країнах Європи становлять 5-7%, а не 20%. Але у нас воліють тупцювати на одних і тих же граблях.
Тобто у сировинної країни – сировинні закони і правила. Облаштуванням внутрішнього ринку ніхто не займається, посилаючись на наявність “важливіших проблем”, хоча в найближчій перспективі імпортозалежність за продуктами харчування і загублена продовольча безпека насправді стане проблемою номер один.
Більше того, в цій ситуації криється і ще одна проблема. Наша влада постійно говорить, що хоче повернути в країну українців, які працюють за кордоном. А чим їх зайняти? Де вони будуть працювати? Якби в Україні не прибрали спецрежим ПДВ для аграріїв, якби за аналогією з Польщею дотували і заохочували створення переробних підприємств в АПК – робочих місць була б маса, а на полицях магазинів лежали б не польські і турецькі, а українські продукти.
А повертаючись до питання про “поля соняшнику”, скажу: сьогодні немає жодних реальних механізмів регулювання попиту і пропозиції з боку держави. Відсутність регуляторної політики веде до перекосів. Виробник йде в ті сектори, де він може зараз і сьогодні отримати найбільший прибуток. Більшість дрібних фермерів і агропідприємств живуть одним днем, тому бездумно реагують на миттєву кон’юнктуру, не думаючи про завтрашній день, сіють соняшник по соняшнику тощо. Тому будь-які, навіть найбільш абсурдні фантазії, у нас можуть втілитися з великою часткою ймовірності.
– А що Ви думаєте щодо активно обговорюваних в країні законів про ринок землі?
– Якщо говорити про наші закони, то у них в назвах і в преамбулі завжди закладені правильні ідеї. Але коли починаєш читати текст з олівцем в руках – бачиш, що диявол криється в деталях…
Прийнятий в Раді 28 квiтня законопроект 2194 коментувати поки неможливо. Ідея його правильна – повернути землю в розпорядження ОТГ. Але наші закони – це завжди закони про лазівки. Потрібна публікація остаточної редакції закону, з нею повинні ретельно попрацювати юристи холдингу. Я з досвіду своєї роботи у Верховній Раді скажу, що такі “слизькі” закони переписуються і уточнюються в день голосування, вносяться поправки з голосу, потім вже проголосований закон остаточно готують до підсумкової публікації. Тому що там буде в цьому законі, поки точно ніхто не знає, якісь деталі і нюанси можуть спливти і через рік. Це в традиції нашої Ради – сотні разів міняти формулювання, всіх заплутати, а потім сідати і всі хором обурюватися, що документ вийшов неякісним.
Мене більше цікавить той законопроект, який вже пройшов Кабмін, але не дійшов до ВР – про консолідацію земельних масивів, закон, який дозволить “укрупнювати угіддя до економічно обґрунтованого рівня” і дає право власнику земельної ділянки вимагати обміну сусідньої ділянки на рівноцінний, в тому числі, через суд.
Сама ідея цього закону правильна і актуальна. Поясню на прикладі. Чверть століття тому, коли наше господарство Орельська першим в області пройшло шлях від колгоспу до агрофірми, колишні колгоспники передали в управління свої земельні паї. Тоді вони ще мали на руках не держакти на землю, а сертифікати. Нагадаю, сертифікат просто підтверджує право на пай, а держакт виділяє цю землю в натурі, з конкретними координатами і кадастровим номером.
Сертифікат був корисний тим, що дозволяв людям на своїй землі починати власний бізнес, формувати приватні підприємства. А держакт спочатку закладав в цю історію майбутні конфлікти, адже в підсумку всі колишні колгоспні земельні масиви перетворилися на клаптеву ковдру, на шахову дошку з клітинок різних власників. Плани і бажання у власників паїв з часом змінюються, люди об’єднують паї для спільного господарювання, потім розходяться, виникають нові конфігурації. Якби земельний пай не виділяли в натурі, тоді хоч щороку можна було б спокійно змінюватися, але зберегти при цьому цілісність земельного масиву. Це важливо в тому числі і з точки зору вартості цього масиву – земля тим дорожча, чим ефективніше її можна використовувати. І велике поле з 20 паїв завжди ефективніше, ніж три паї, розкиданих по різних місцях цього поля. Але у нас все вийшло навпаки, і цю проблему потрібно вирішувати в законодавчому полі.
Тому я вітаю саму ідею законопроекту щодо консолідації земель сільгосппризначення. Але що в ньому буде записано, які механізми в нього закладуть – це вже інше питання.
– Як думаєте, можливість продавати паї викличе у селян ажіотаж і конфлікти?
– Скасований мораторій на продаж землі, крім іншого, містив у собі превентивний захист власників паїв від їхнього відчуження будь-яким шахрайським способом. Безумовно, тепер цей захист буде знято. Я передбачаю чимало спроб відібрати у людей паї через електронний реєстр, з використанням підроблених рішень судів тощо. Особливо це торкнеться категорії одиноких і літніх власників землі, у яких немає молодих і грамотних родичів, готових підставити плече в судово-кримінальних розборках. І звичайно, велика кількість таких “кримінальних” паїв випаде на ринок, збиваючи ціни.
Взагалі, в нашій країні право власності – річ дуже розмита і нечітка. Якщо у тебе немає можливості боротися за свою власність різними методами, із залученням достатнього ресурсу, то можеш втратити її дуже навіть швидко.
А якщо брати ситуацію в цілому, я не бачу найближчим часом великої маси охочих продати землю. Можна припускати, що в перший рік проявляти активність з продажами буде до 5% власників паїв. Люди наївно вірять в те, що вони отримають за свій пай величезні гроші, тому поспішати не будуть, будуть придивлятися і прицінюватися. Знадобиться рік-два, щоб земельний ринок устоявся, щоб власники паїв переконалися в тому, що ціна на землю ось така і іншої не буде.
Вже є чимало прикладів, як до нас в господарства приходять люди зі словами “хочемо продати пай”. Запитуємо: а що ви за нього хочете? Відповідають, мовляв, хочемо за пай купити квартиру, машину і ще якийсь кіоск поставити для власного бізнесу. Ясна річ, що жоден пай таких грошей не вартує.
– Чи є якась загроза від шахрайств з паями для великого агробізнесу? Наприклад, на великому земельному масиві вашого агрогосподарства хтось викупить два-три паї і заявить, що буде вести там власний бізнес. Чи створить це проблеми?
– Допускаю. І швидше за все ці паї за безцінь і по кілька штук на кожному великому полі будуть викуповувати “спеціалізовані організації”. Щоб не назвати їх рейдерськими – назву юридичними. Викуповувати будуть, звичайно, не для вирощування овочів, а щоб створити проблему агрогосподарству, що обробляє поле. І потім цю проблему будуть “продавати” агрогосподарству, щоб викуповувало паї вже за іншою ціною. Таке цілком може бути.
Але ось як раз наш агрохолдинг ця тема не лякає. Оскільки ми вже скоро майже рік перебуваємо під спробами рейдерського захоплення, ведемо успішну і результативну боротьбу, перемагаємо в ній, то юридичного досвіду і сил у нас достатньо. Це важливо, з урахуванням того, що у нас в країні постійно змінюються механізми протистояння з рейдерами. Я досить добре розумію, що може бути і як з цим можна боротися. Сьогодні аграріям України, на жаль, більш необхідні саме такі знання і досвід, ніж знання агротехніки або фінансів.
– На якій стадії зараз ваша результативна боротьба з рейдерами?
– Я вам скажу так: будь-яка корпоративна війна, як би її не називали журналісти – рейдерство, конфлікт або ще якось – врешті решт завершується тим, що сторони домовляються.
У нас в державі, на жаль, немає вичерпного і ефективного механізму захисту прав власника, про що я вже сьогодні говорив. Можна, звичайно, вірити в якусь абстрактну справедливість або в правову державу, але ми ж вже не діти, ми повинні бути реалістами. Тому підсумком корпоративних суперечок завжди є внутрішній договір, в якому закріплюються інтереси однієї й іншої сторони, з урахуванням, звичайно, їх позицій на момент домовленості.
Моя позиція така – краще поганий мир, ніж хороша перемога в занадто довгій і виснажливій війні. І якщо буде якась нехай і невелика можливість завершити конфлікт в процесі мирних переговорів, я вважаю, що це потрібно робити. Тому що будь-яка війна – це втрати, збитки, це вилучення ресурсів з бізнесу, і як наслідок – уповільнення розвитку. Недоотриманий через “бойові дії” прибуток в кінцевому рахунку може виявитися вище, ніж вартість майна, про яке йде суперечка. Крім того, в цій темі присутня і соціальна складова, про яку не можна забувати. Безумовно, основні втрати несуть власники бізнесу. Але не забувайте, що за моїми плечима долі і інтереси тисяч людей, які працюють на підприємствах Ристон Холдингу, інтереси їхніх сімей. Я бачу, як уповільнюють темпи роботи підприємства, що знаходяться в центрі конфлікту, але ж це несе трудовим колективам загрозу втрати роботу і доходи. Не в моїх принципах ігнорувати інтереси простих людей, тим більше що я знаю особисто майже всіх співробітників холдингу.
Так, у нас хороші позиції в цьому конфлікті, але у мене немає бажання будь щопосадити всіх учасників цих махінацій у в’язницю, як це передбачає закон. Адже це знищить не тільки їх кар’єри, а й майбутнє. Між миром і війною я завжди готовий обрати переговори, пошук якогось, нехай і компромісного, рішення. Але і терпіти на свою адресу свавілля, брехню і наклеп не маю наміру. Я відкритий для переговорів. Якщо друга сторона зробить кроки в бік пошуків миру і компромісу – будемо розмовляти, обговорювати умови. В цьому питанні я оптиміст.
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet
