Заступниця Міністра юстиції України Ірина Мудра в інтерв’ю Кореспондент.net розповіла, як проходить створення спеціального трибуналу для військово-політичного керівництва РФ. Також вона повідомила, як Україна може отримати репарації за шкоду від геноцидної війни з боку Росії та які методи можуть примусити росіян підкоритись міжнародному праву.
– Україна потерпає від повномасштабної війни вже рік: які бої точаться на правовому фронті? Які найголовніші виклики стояли перед Міністерством юстиції за ці 12 місяців?
– На третій місяць повномасштабного вторгнення я приєдналась до команди Міністерства юстиції в якості заступниці міністра. До моїх повноважень було передано весь напрямок міжнародної співпраці, включаючи захист інтересів України в міжнародних судах. Тоді я навіть і уявити собі не могла, і не очікувала, що робота виявиться настільки інтенсивною, нестандартною і глобальною. Ще ніколи цивілізований світ не стикався з настільки зухвалим випадком порушення принципів міжнародного права, з такою великою кількістю воєнних злочинів, з таким брутальним порушенням прав людини, міжнародного гуманітарного права і таким очевидним нехтуванням встановленим правовим порядком з боку однієї держави проти іншої.
Тому система притягнення Росії до відповідальності має бути комплексною, всеосяжною і включати такі основні складові. Перша: розслідування воєнних злочинів Росії українською системою кримінальної юстиції, також правоохоронними органами іноземних держав. Чекаємо на результати розслідувань воєнних злочинів Міжнародним кримінальним судом (МКС – ред.), а також притягнення Росії до відповідальності в судах.
Друга компонента – створення спеціального трибуналу з розслідування злочину агресії проти України, з метою притягнення до відповідальності вищого військового та політичного керівництва Росії.
Третя важлива компонента всеохоплюючої системи відповідальності – це стягнення репарацій за агресію, включаючи створення міжнародного механізму компенсацій. Посилення санкцій і конфіскація державних активів Росії та підсанкційних осіб.
Отже, що стосується першої компоненти – воєнні злочини. З початку повномасштабної агресії українські правоохоронні органи зареєстрували та розслідують понад 68 тисяч воєнних злочинів. Україна також активно співпрацює з МКС для забезпечення належного розслідування та судового переслідування російських військових злочинців за злочини, в тому числі такі, як геноцид, злочини проти людяності, злочини, які підпадають під юрисдикцію МКС.
Проте, враховуючи відсутність юрисдикції МКС щодо розслідування злочину агресії проти України, вчиненого керівництвом Російської Федерації, Україна, власне, і ініціювала створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Створення такого трибуналу щодо злочину агресії проти України не вплине жодним чином на юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, а лише доповнить його роботу. Тож притягнення Росії до відповідальності за агресію продемонструє, що міжнародне кримінальне право є ефективним, що міжнародне правосуддя є ефективним і служить своїй головній меті: захищає міжнародний правопорядок та права людини.
Третя компонента – компенсації або репарації знаходиться у зоні відповідальності Міністерства юстиції. Росія агресор, і цей факт не потребує доказів. Росія має заплатити за війну в Україні і зробити це своїми активами. Сама країна не визнає факту агресії і платити не планує. Проте більшість країн визнає факт агресії Росії, і ці країни готові розглядати створення компенсаційного механізму, джерелом виплат якого будуть в тому числі заморожені активи Росії у їхніх юрисдикціях, і це справедливо. Справедливо використати заморожені активи РФ для компенсації всім постраждалим.
– Як проходить розробка компенсаційного механізму?
– Розробкою механізму займається робоча група, яку створено указом президента України на чолі з головою Офісу Президента Андрієм Єрмаком. Переговорну групу щодо створення компенсаційного механізму очолюємо ми з Маркіяном Ключковським, він радник Офісу президента.
14 листопада 2022 року Генеральна асамблея ООН проголосувала за резолюцію щодо створення компенсаційного механізму. Також створення компенсаційного механізму підтримали ПАРЄ, НАТО, Європарламент, Комітет Ради Європи. Резолюція ООН пропонує партнерам на рівні урядів країн розпочати обговорення питання створення компенсаційного механізму, компенсаційної комісії. На першому етапі побудови цього механізму резолюція закликає створити Міжнародний реєстр збитків.
17 лютого 2023 року уряд Нідерландів надав згоду на пропозицію України про створення в Гаазі міжнародної організації реєстру збитків, завданих Україні військовою агресією РФ. Реєстр міститиме всю інформацію про шкоду, завдану війною українцям, бізнесу, державі. Реєстр має стати першим компонентом всеохоплюючого механізму репарацій, який покликаний забезпечити виплату державою-агресором Україні повних репарацій за завдану шкоду відповідно до міжнародного права.
Реєстр буде включати орган, який розглядатиме індивідуальні та групові заяви про компенсації Росією збитків від агресії. Інформацію в реєстр зможуть надавати громадяни, фізичні особи, юридичні особи, приватні та державні компанії, муніципалітети і сама держава.
Також має бути створений компенсаційний фонд, який накопичуватиме гроші для виплат за рішенням компенсаційної комісії, і робити це за рахунок російських конфіскованих активів.
Далі в нас заплановані зустрічі з країнами “великої сімки”, Євросоюзу, іншими союзниками. Наша мета – обговорення умов багатостороннього міжнародного договору, в тому числі юридичної конструкції для скасування суверенного імунітету, яким користуються активи РФ згідно норм міжнародного права. Питання є суто юридичним, оскільки має бути знайдений правильний юридичний механізм і основа для того, щоб без згоди держави-агресора, з урахуванням всіх порушених агресором міжнародних норм та міжнародного права, звичаєвого права, врегулювати питання суверенного імунітету, яким користуються активи РФ і сама Росія як держава. Тому над цим працюють юристи. Але не дивлячись на те, що юридичну конструкцію розробляють юристи, в першу чергу має бути отримана політична воля наших союзників, які заморозили активи Російської Федерації. Тому Міністерство юстиції з іншими членами робочої групи активно над цим працює. Це дуже складна, кропітка, детальна робота. Робити її, сидячи за монітором в Києві, неможливо, тому є дуже багато поїздок, спілкування, і ми продовжимо це робити, як це було у 2022 році.
– Зараз в Україні арештовують активи росіян. Як проходить ця робота?
– Наступний напрямок роботи Мінюсту – це санкції та конфіскації. Працює Міжвідомча робоча група з питань реалізації державної санкційної політики, яку було створено постановою Кабінету міністрів України, її очолює Перша віце-прем’єрка — Міністерка економіки України Юлія Свириденко. Я входжу до складу Міжвідомчої робочої групи як представник Мінюсту. Мета створення робочої групи – прискорити накладення санкцій, які ініційовані багатьма органами державної влади і перебувають на різних стадіях ухвалення. Також ця група відповідає за співпрацю з міжнародними санкційними органами для віддзеркалення санкцій за кордоном.
Один з найважливіших напрямків роботи протягом року повномасштабної війни, за який відповідає Мінюст, було вилучення на користь держави активів зрадників України, громадян держави-агресора, які опинились під санкціями РНБО і підтримують війну. Це так звана цивільна конфіскація. Одне з головних рішень – повернення активів втікача-Януковича. За рік вдалося конфіскувати активи 13 росіян, серед яких відомий олігарх Дерипаска, Євтушенков, Шелков, який, до речі, намагався переоформити свої українські активи на третіх осіб. Також конфіскації у ректорів російських університетів, депутатів Державної думи РФ, членів Ради Федерації РФ. При цьому йдеться як про конфіскацію великих підприємств, так і про вилучення нерухомого майна, транспортних засобів, предметів розкоші. 27 лютого 2023 року Мінюстом було отримано рішення Вищого антикорупційного суду (ВАКС – ред.) щодо конфіскації або вилучення акцій ПІН Банку (Першого Інвестиційного Банку), які належали теж російському олігарху Євгену Гінеру.
Тобто робота в цьому напрямку триває, більш того, ми очікуємо на аналогічні рішення і від наших партнерів за кордоном. Після кожного отриманого рішення ВАКСу ми відправляємо через Міністерство закордонних справ, через міжвідомчу робочу групу, і через Task Force, який знаходиться в Офісі Президента, відповідні звернення до наших міжнародних партнерів для віддзеркалення санкцій і блокування активів з метою їх подальшої конфіскації і перенаправлення до компенсаційного механізму, як джерела виплати коштів постраждалим від російської агресії.
Що важливо розуміти, коли ми говоримо про цивільну конфіскацію в Україні. Є думка, оскільки так багато рішень РНБО (Ради національної безпеки та оборони – ред.) і тисячі підсанкційних осіб, а всього 13 конфіскацій, – мабуть щось не так, мабуть процедури забюрократизовані, а Мінюст нешвидко працює? Тут я хочу звернути увагу на той факт, що Мінюст може звернутись з позовною заявою до ВАКСу виключно за наявності та підтвердження таких пунктів:
– підстави для застосування санкцій у вигляді стягнення в дохід держави активів, передбачених частиною 1 статті 5 Закону України про санкції; наявності активів у підсанкційної особи, що знаходяться на території України;
– встановленого зв’язку з активами, що належать підсанкційній фізичній або юридичній особі, а також активами, з якими ця підсанкційна особа може бути прямо чи опосередковано пов’язаною, через інших фізичних чи юридичних осіб вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження;
Тому це надзвичайно кропітка робота, з величезним обсягом даних, матеріалів та інформації, які потрібно опрацювати, систематизувати, отримати доказову базу та підтвердження. І тільки після того, як буде повністю сформовано доказову базу і встановлено всі фактори, про які я сказала вище, Мінюст може звернутися до ВАКС. Тому такі кейси не можуть бути простими та швидкими.
– Зараз дуже багато журналістських розслідувань про активи росіян та зрадників держави. Чи звертає Мінюст на них увагу?
– Інформацію треба перевіряти в офіційних джерелах, отримувати відповідне підтвердження і враховувати те, як власники реєструють активи, наприклад, на третіх осіб, юридично ніяк не пов’язаних з ними. Кейс Гінера був виключенням, бо він напряму володів акціями ПІН Банку, через те, що законодавство про банки вимагає розкриття повної інформації про власника. Якщо це не банк, а звичайна юридична особа, то, структура власності такої особи є багатошаровою, і важко дійти до реального кінцевого бенефіціарного власника-олігарха, який тримає частки чи акції точно не в Україні, а в офшорних юрисдикціях. Які є закритими, які є складними, мають багато нюансів і навіть не завжди ми можемо дійти до фізичної особи, тому що зазвичай такі особи ховаються за трастами. Тому ми звертаємося до наших міжнародних партнерів, щоб вони допомогли сформувати доказову базу. Це дуже непросто, і ми закликаємо журналістів нам допомагати, якщо є, окрім публічної інформації, яку ми самі можемо знайти в інтернеті, документи, які підтверджують пов’язаність особи. Ми просимо такі документи відправляти в Мінюст для подальшого вивчення, аналізу і використання.
– Щодо конфіскації російських активів за кордоном, то є відчуття, що наші міжнародні партнери дуже обережні в цьому питанні. Чому?
– Вони дуже жорстко врегульовані нормами, як національного законодавства кожної країни, так і нормами міжнародного права. Якщо мова йде про суверенні активи РФ, то вони захищені суверенним імунітетом. Навіть маючи легітимне рішення судової інстанції, звертатися до суду тієї юрисдикції, де, скажімо, знаходяться кошти Центробанку Росії, немає сенсу. Суд навіть не відкриє провадження для виконання рішення чи то міжнародного арбітражу, чи то іноземної судової інстанції через те, що Росія, як країна, відповідно до норм міжнародного права, користується імунітетом. Якщо вона не дала сама згоду на обмеження цього імунітету, як це передбачено, наприклад, у двосторонніх договорах про захист інвестицій. Чому, наприклад, можна було подавати позови приватним інвесторам до Росії щодо втрачених активів в Криму? Тому що існує двостороння угода, в якій Росія добровільно дала згоду на зняття імунітету. В даному випадку не існує жодного міжнародного механізму, який би забезпечив повну виплату компенсацій за втрати та шкоду, завдані війною. Тому в першу чергу має бути створений міжнародно-правовий механізм, який дозволить за акт агресії, за грубі порушення прав людини, норм міжнародного гуманітарного права передбачити міжнародно-правовим інструментом підстави для обмеження імунітету.
Що стосується приватних активів, то тут питання дещо інакше, оскільки мова йде про право приватної власності, яке гарантовано Конвенцією про захист прав людини, стаття 1 протоколу 1. У нас, звісно, є Європейський суд з прав людини, куди громадяни і приватні компанії можуть звертатися. Це репутабельний судовий орган, але нажаль механізм виконання рішень цього органу проти держави, яка вже не є членом Ради Європи, або просто не виконує рішень, як робила Росія всі ці роки, дуже складний, а то і неможливий. Та й присуджена сатисфакції щодо порушення права власності стосовно втраченого майна відповідно до практики ЄСПЛ зазвичай не є суттєвою. Тому повинен бути міжнародно-правовий інструмент, який треба створити.
Якщо ми говоримо про право приватної власності, то розуміємо, що мова йде про експропріацію. В Європі дуже потужна нормативна база щодо конфіскації активів у кримінальних провадженнях. Якщо особа вчинила кримінальні порушення, набула майно злочинним шляхом чи через відмивання коштів, ухиляється від сплати податків чи дотримання режиму санкцій – це все криміналізовано, конфіскація тут передбачена. Якщо ми говоримо про цивільну конфіскацію, таку, як зробила Україна в травні 2022 року, у відповідь на агресію Росії, то тут треба розуміти, що Україна це зробила у відповідь на агресію проти себе. Іншим державам треба зробити це у відповідь на агресію не проти них, а проти третьої країни. Що теж теоретично є можливим, адже це порушення Статуту ООН, норм міжнародного права, проте спершу потрібна політична воля керівництва цих країн.
І тут кожен перевіряє на собі, наскільки це буде привабливим з точки зору інвестицій в їхні юрисдикції, якщо вони підуть таким шляхом. Також важливо розуміти, що є Європейський суд справедливості, який розташований в Гаазі, куди підсанкційні особи можуть звернутися аби оскаржити накладання санкцій. І якщо відбудеться конфіскація у підсанкційної особи не через кримінальне порушення, це теж буде оскаржуватися. І це процес на роки. Поки не пройде судова процедура, тобто, швидко не буде. Щоб зробити це в різних юрисдикціях – треба внести зміни до національного законодавства. Наприклад, ми прийняли Закон про цивільну конфіскацію, або, якщо це питання регулюється конституцією цих країн, то треба вносити зміни в конституції.
Тобто, я не бачу з боку наших партнерів небажання щось робити. Це більше обережність та вивчення. Зараз країни вивчають шляхи. Я говорю це, бо приймаю участь у розмовах з ними і вони намагаються все ж таки знайти шляхи, як конфіскувати. Подивімось на Канаду, США, які теж анонсували конфіскацію активів у Малофеєва, у Вексельберга, у Абрамовича. Тобто країни намагаються, хоч і не роблять це швидко. Ті країни, які готові швидко робити – у них немає багато активів, наприклад, країни Балтії. У них немає багато активів РФ, але вони можуть виступити єдиним фронтом в ЄС аби цю законодавчу ініціативу на законодавчому рівні ЄС відпрацювати та впровадити.
– ЄСПЛ визначив дату початку окупації Росією окремих районів Донецької та Луганської областей з 11 травня 2014 року. Як це рішення допоможе притягнути Росію до відповідальності?
– Робота з ЄСПЛ – один з найважливіших напрямків роботи Мінюсту. Все, що пов’язано з притягненням Росії до відповідальності за злочини проти українців в судовій площині – Мінюст намагається зробити пріоритетним. Це стосується не лише повномасштабного вторгнення, а й всіх років війни, починаючи з 2014-го. Наразі в ЄСПЛ розглядаються чотири міждержавні справи, донедавна було п’ять. Це справа Україна проти Росії з питань Криму, справа про вбивство політичних опонентів РФ, справа про захоплення українських моряків і суден в Керченській протоці, і спільний з Нідерландами позов про збиття літака МН-17 в 2014 році та порушення прав людини на території Донецької та Луганської областей. І остання справа, яка донедавна була п’ятою, – справа про злочини російських військових під час повномасштабного вторгнення. Чому зараз чотири справи, бо нещодавно ЄСПЛ прийняв рішення про об’єднання Х справи про повномасштабне вторгнення і справи «Україна та Нідерланди проти Росії» в одне провадження.
Це важливо, оскільки події за характером, сутністю дуже подібні. Мова йде про проміжок часу, починаючи з 2014 року по теперішній час. Це важливо, бо ми маємо підтвердження на рівні судової інституції того, що суд визнав дії Російської Федерації триваючими. І це все була спланована агресія, яка почалась з низки кроків і закінчилась повномасштабним вторгненням. У січні ЄСПЛ оголосив про прийнятність міжнародної справи «Україна та Нідерланди проти Росії» і наступний етап – це рішення Великої палати по суті справи. Справа військової агресії Росії на сході України з 2014 року розглядає системне порушення прав людини в Донецький та Луганський областях і епізоди включають викрадення людей, спроби незаконного вивезення дітей, також у рамках цієї справи розглядається збиття рейсу МН-17.
Досягнення результату в ЄСПЛ посилить позиції нашої країни щодо отримання справедливих компенсацій від Росії. Та дозволить притягнути до відповідальності громадян РФ. Зрозуміло, що вони намагатимуться уникнути такого результату, але тут важливо сказати, що рішення ЄСПЛ не мають терміну давності, держава-агресор все одно відповідатиме, рано чи пізно.
Щодо визначення дати початку окупації окремих районів Донецької та Луганської областей, рішення щодо юрисдикції в справі Донбасу розблоковує розгляд скарг, поданих проти РФ раніше до ЄСПЛ через події на Донбасі. Причому виграти в цих справах можна і цілком реально, зважаючи на дуже широкі межі юрисдикції суду. Але треба розуміти, що стягнути з РФ компенсації, присуджені в Страсбурзі, найближчим часом буде складно, адже Росія відмовляється добровільно виконувати рішення ЄСПЛ. Більш того, вона не є членом Ради Європи. Реальна надія на комплексну домовленість, яка включатиме погашення боргу РФ перед позивачами, – за рахунок конфіскованих активів.
Рішення має політичну вагу і безумовно зараз немає юридичних інструментів, щоб взяти рішення і піти виконувати його в будь-яку юрисдикцію, як, наприклад рішення інвестиційних арбітражів. Але Україна матиме це рішення для переговорів з РФ, коли буде з ким говорити, і цей момент настане. Треба зауважити, що рішення судів, які набрали законної сили, зокрема рішення ЄСПЛ, рішення інвестиційних арбітражів, (а ми пам’ятаємо що з 2014 року вже є низка рішень на користь приватних інвесторів по активах втрачених в Криму), рішення міжнародного суду ООН, яке можливо також включатиме компенсацію збитків – ці рішення за нашою концепцією компенсаційного механізму будуть монетизовуватися через цей механізм. Тому ці рішення – ще одна цеглина на юридичному полі майбутніх компенсацій Україні.
– Також дуже важливе питання трибуналу. Як судитимуть російських військових злочинців та вище військово-політичне керівництво РФ?
– Для військових злочинців, які були виконавцями злочинів в Бучі та інших містах, для них існують інструменти кримінального покарання. Це і розслідування в Україні, і Міжнародний кримінальний суд, який має повноваження для притягнення до відповідальності військових злочинців за воєнні злочини. Ми маємо надію, що МКС зробить все можливе і необхідне, щоб відповідальність для цих конкретних осіб настала.
Що стосується військово-політичного керівництва РФ, тут ситуація дещо інша, ці особи захищені імунітетом, і вони не були безпосередніми виконавцями. Вони є тими, хто віддав злочинний наказ розпочати агресію проти України. Вони відповідальні за первинний злочин. А вже решта злочинів, які вчинили безпосередньо виконавці, все це похідні від первинного злочину агресії.
Тому, якщо говорити про злочин агресії, нажаль компетенція МКС не дозволяє розслідувати цей злочин, адже ні Україна, ні Росія не ратифікували Римський статут і не підписали Кампальські угоди Римського статуту, які би дозволили розслідування злочину агресії. Тому МКС щодо даного злочину не може бути використаний. Власне, виходячи з цього, Україна і ініціювала створення спеціального кримінального трибуналу. І нещодавно Європарламент ухвалив резолюцію на підтримку дій зі створення міжнародного трибуналу для притягнення до відповідальності всіх, хто винен в злочині агресії проти України.
За деякими міжнародними документами ми вже можемо описати риси майбутнього трибуналу. Дійсно, це дуже символічно, щоб місцем створення і роботи трибуналу стала Гаага. На лавах підсудних рано чи пізно опиниться російське керівництво. Розташування трибуналу має важливу логістику, бо буде міститися з авторитетними міжнародними судами. Якщо ми говоримо про Гаагу, то це МКС, це Міжнародний суд ООН. До речі, Нідерланди 17 лютого 2023 року надали згоду на розташування ще й Міжнародного реєстру збитків на виконання резолюції ООН про створення компенсаційного механізму для України. Тому в Гаазі будуть розташовані всі можливі інституції, і судові, і адміністративні, які в комплексі мають притягнути Російську Федерацію, її злочинне керівництво до відповідальності.
Трибунал буде тісно взаємодіяти з МКС, він стане своєрідним доповненням до МКС і зосередиться виключно на злочині агресії, тоді як МКС буде розслідувати воєнні злочини, злочин геноциду, злочини проти людяності.
Суб’єктами злочину агресії є сам Путін, вище військове та політичне керівництво Росії, крім того суб’єктами цього злочину можуть бути також і білоруський диктатор Лукашенко, разом з військово-політичним керівництвом Білорусі, оскільки Білорусь є співучасником злочину агресії проти України. І принципово важливим є те, що на суб’єктів злочину агресії не буде поширюватись імунітет, чим вони зараз захищені.
Вірогідно, що трибунал зможе розглядати справи і притягнути до відповідальності військових злочинців в особі президента, його найближчого оточення, які віддавали накази, заочно. Навряд всі ці особи добровільно приїдуть в Гаагу, такі рішення будуть заочними.
До речі в резолюції Європейського парламенту вказано, що бажано створювати трибунал за допомогою ООН, тобто на підставі відповідної резолюції ГА ООН. Однак не виключено, що його створять на основі міжнародного договору за участі широкого кола держав.
– Яке покарання чекає на російську пропаганду?
– Що стосується російських пропагандистів, то проти них впроваджується механізм санкцій. Сьогодні на території ЄС вже заборонено трансляцію російських пропагандистських медіа, таких як РТ, Спутник, РТР-Планета, Россия-24. Канали російських державних ЗМІ по всьому світу заблокував YouTube. Крім того, ЄС, Канада, Велика Британія запровадили персональні санкції проти головних рупорів Кремля – Соловйова, Скабєєвої, Симонян. Тобто, перш за все санкції можуть бути оголошені на рівні національної юрисдикції і є відповідні механізми цивільної компенсації, як у нас. Нещодавно вийшов указ президента про накладання санкцій на пропагандистів, шоуменів, працівників медіа, шоу-бізнесу РФ.
Ми маємо судові механізми, які можуть розглядати такі справи також через кримінальні провадження. Наш кримінальний кодекс має статтю 442 щодо геноциду. Проблема полягає лише в тому, що наше національне правосуддя фізично не в змозі дістатися до підозрюваних, бо вони перебувають на території РФ. Тому тут в нас велика надія на МКС.
Є також універсальна юрисдикція, яка дозволяє багатьом національним судам країн Європи притягати до відповідальності громадян інших країн за злочини, скоєні на території іншої країни. І тут у нас приклад Руанди, деяких учасників геноциду тутсі затримували та судили в різних країнах – Німеччині, Франції, які визнавали універсальну юрисдикцію своїх судів для розгляду злочинів геноциду.
Щодо міжнародних судових механізмів, то юрисдикція МКС в Гаазі власне поширюється на міжнародні злочини. Працює слідча група, у складі якої представники декількох країн, Офісу генерального прокурора України і Офісу прокурора МКС. Вони активно працюють з Офісом генпрокурора, збирають докази російських злочинів. І, якщо говорити про пропагандистів, то тут потрібно довести зв’язок між закликами і діями, які призвели до злочинів. А в ідеалі ще й підтвердити реальність втілення цих закликів. Також треба документувати не лише факти пропаганди війни, а й шукати докази про людей, які стоять за фінансуванням цих пропагандистських медіа. В Україні збором доказів у справах воєнних злочинів займається Генеральна прокуратура.
– Росія вивезла за кордон тисячі українських дітей. Як Україна планує їх повертати?
– Це дійсно складна задача, складна та болюча, потрібно багато зусиль на дипломатичному фронті, щоб цією задачею займатися. Вивезення і утримання дітей Росією – міжнародний злочин, і перш за все потрібно вирішувати питання паралельно з дипломатичними кроками. Спільно з нашими союзниками, за допомогою юридичного механізму, через укладання договору з РФ. Але поки ні Україна, ні Росія не готові до будь-яких перемовин. Можливо, це буде якась третя сторона. Тобто Україна підпише угоду з третьою стороною, третя сторона вже з Росією. Це можуть бути різні конструкції, наприклад, вже створена Координаційна рада з питань захисту та безпеки дітей при Президентові України, головою якої є керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак.
Це має бути зроблено за допомогою міжнародних організацій, таких як ООН, ЮНІСЕФ, інших. Напрацьовується також законодавча база, але ми можемо на папері написати будь-що, але, якщо ми фізично не зможемо повернути наших дітей, законодавча база не буде працювати. Тому в першу чергу треба знайти інструменти, що змусять Росію повернути наших дітей де факто. Так, до речі, як ми знайшли інструменти з обміну військовополоненими.
– Чи можна назвати дії Росії в Україні геноцидом?
– Я вважаю, що так. В Україні та інших країнах вже почали це визнавати в юридичній площині. Так, 14 квітня 2022 року Верховна Рада проголосувала за постанову про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні. Потім цей приклад наслідувала більшість прогресивних країн. Вони почали діяти в правовій площині і також визнавати дії РФ геноцидом. 23 березня 2022 року польський сейм ухвалив резолюцію про вчинення Росією військових злочинів і злочинів проти людини в Україні. Сейм також оголосив Путіна військовим злочинцем. 21 квітня 2022 року парламенти Естонії і Латвії визнали геноцидом дії Росії в Україні. 16 квітня 2022 року у сеймі Литви зареєстрували поправку до закону про пам’ятні дати. В разі ухвалення – 9 травня буде відзначатись не лише День Європи, а й день пам’яті жертв геноциду в Україні. 10 травня 2022 року сейм Литви одноголосно визнав Росію терористичною державою, в документі наголосили, що кремлівський режим прагне знищити українську націю, і такі дії мають бути визнані геноцидом. Далі в нас є рішення палат громад парламенту Канади 28 квітня 2022 року. Вони одноголосно підтримали постанову щодо визнання дій РФ в Україні геноцидом. 11 травня 2022 року сенат Чехії прийняв постанову про визнання злочинів російської армії в Україні геноцидом українського народу.
В нас є дуже потужний набір політичних заяв. І юридичні документи, в яких зафіксовано, що світ визнає дії військових злочинців актами геноциду українського народу. ПАРЄ 26 січня 2023 року відзначила, що з’являється все більше доказів того, що російська офіційна риторика, яка використовується для виправдання повномасштабного вторгнення, є інструментом так званого процесу деукраїнізації. Має ознаки публічного підбурення до геноциду, або скриває геноцидний намір знищити українську національну групу як таку, або її частину. Тому я, як юрист, вважаю, що ті властивості, які характерні злочину геноциду, – в Україні яскраво виражені. Інша справа – це потрібно все документально підтвердити. Цим питанням, наскільки мені відомо, займається МЗС, тому за ним залишається рішення щодо необхідності додаткового позову до міжнародного суду ООН про визнання дій РФ геноцидом і притягнення до відповідальності через судові інституції.
Валерія Шипуля
