Чи може високорозвинена економіка, яка купує в одного й того самого постачальника 55 відсотків необхідного їй природного газу, 50 відсотків кам’яного вугілля і 35 відсотків сирої нафти, всього за рік позбутися такої залежності? У січні 2022 року про життя без енергоносіїв з Росії в Німеччині навіть і не думали. Наприкінці лютого, відразу після широкомасштабного вторгнення РФ в Україну, швидка відмова від них здавалася нездійсненною. Але вже до грудня німці саме цього і домоглися.
“Німецьке економічне диво 2.0”
Історики та економісти часто вживають термін “німецьке економічне диво”: ним описують стрімкий підйом економіки ФРН з руїн Другої світової війни. Цілком можливо, що незабаром у науковій літературі з’явиться термін “німецьке економічне диво 2.0”, покликаний наголосити на надзвичайному характері тих змін, що відбулися в економіці й особливо в енергетиці Німеччини у 2022 році.
При цьому особливо сильно змінилася газова сфера. Адже оперативно переключитися на інші країни у разі поставок морем нафти і вугілля – завдання в умовах світового ринку, що нормально функціонує, загалом цілком здійсненне. Але як за лічені місяці замінити імпорт газу системою трубопроводів, що формувалася десятиліттями, прокладених із невеликої кількості географічно близьких країн?
Коли міністр економіки ФРН Роберт Габек за кілька тижнів після початку російського вторгнення заявив, що Німеччина “до середини 2024 року могла б стати майже повністю незалежною від російського газу”, багатьом здався такий прогноз нереалістичним. Причому найменше в таке вірили в Москві. Там панувало тверде переконання, що економіці та населенню Німеччини просто не вижити без російського газу, а тому на Берлін можна чинити політичний тиск, крок за кроком скорочуючи поставки і погрожуючи повним “відключенням газу”.
Це виявилося однією з тих фатальних для РФ помилок її керівництва, на які був настільки насичений 2022 рік. Для російської державної компанії “Газпром” такий фундаментальний прорахунок Кремля обернеться втратою її головного закордонного ринку збуту – Німеччини, яка до цього з року в рік купувала чверть усього експорту трубопроводного газу з РФ. Однак у середині червня в Кремлі про це ще не здогадувалися і сподівалися на ефективність свого шантажу.
ФРН з 31 серпня 2022 року живе без поставок від “Газпрому”
“Газпром” тоді одразу на 60 відсотків скоротив постачання в Німеччину “Північним потоком”, пославшись на проблеми з турбінами компанії Siemens Energy. У часі цей крок збігся з візитом канцлера ФРН Олафа Шольца до Києва, де він підтримав надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС.
У липні газопровід повністю зупинили на десятиденний плановий ремонт, потім обсяги прокачування знизилися вже на 80 відсотків від його пропускної здатності. Наприкінці серпня оголосили нові позапланові триденні профілактичні роботи, після чого постачання на німецький ринок більше не відновилося.
Диверсія на “Північних потоках”, яка майже повністю зруйнувала ці газопроводи, сталася лише за чотири тижні, 26 вересня. Але навіть після цього “Газпром” міг би забезпечувати Німеччину газом, якби Кремль захотів збільшити поставки транзитом через Україну або зняв би російські санкції з газопроводу “Ямал – Європа”, який веде до ФРН.
Таким чином, німці вже з червня не отримували з Росії звичних, закріплених у довгострокових контрактах обсягів, на які твердо розраховували, а з 31 серпня взагалі позбулися російського трубопровідного газу – тих самих 55 відсотків від своїх потреб.
Попри це, Німеччина змогла восени достроково на 100 відсотків заповнити свої газосховища, не замерзла під час перших грудневих холодів, звично відсвяткувала Різдво. Наприкінці місяця країна на тлі теплої погоди навіть відновила закачування газу до підземних сховищ (рівень їхнього заповнення знову сягнув приблизно 89 відсотків) і входить у 2023 рік у ситуації, коли більшість експертів переглядає свої попередні песимістичні прогнози.
Тепер науковці пророкують німецькій економіці на найближчі місяці лише м’яку рецесію і навіть припускають, що кризи можна буде уникнути. Тим паче, якщо ціни на нафту і газ продовжать знижуватися або хоча б залишаться на нинішніх відносно низьких позначках, що відповідають довоєнному рівню початку 2022 року.
Уряд ФРН був проти ембарго на газ
Як усе це стало можливим? Які реальні причини такого “дива”? Що Путін у пориві газового шантажу Німеччини не врахував або недооцінив? Чому ФРН набагато раніше подолала газову залежність від Росії, ніж прогнозували міністр економіки Габек і багато експертів?
Багато, але далеко не всі. Ще навесні, коли обговорювалося питання про запровадження ембарго ЄС не тільки на російське вугілля (набуло чинності 10 серпня), на морські поставки нафти з Росії (чинне з 5 грудня), а й також і на трубопровідний газ з РФ, низка фахівців, наприклад, професор Рюдіґер Бахман, надали розрахунки й пропозиції, як Німеччина могла б одразу ж відмовитися ще й від продукції “Газпрому”. Але тоді уряд ФРН, вимушений зважати на побоювання населення і бізнесу, не ризикнув піти на такий крок.
Однак він став прискорено готувати країну до того дедалі ймовірнішого дня, коли Росія припинить постачати газ. Так, уже 27 лютого, за три дні після російського нападу на Україну, канцлер Олаф Шольц у своїй відомій промові про “зміну епох” оголосив про спорудження в Німеччині двох терміналів з приймання скрапленого природного газу.
До цього моменту ФРН була єдиною великою країною ЄС, яка не мала на своїй території інфраструктури для приймання скрапленого природного газу, оскільки цілком покладалася на трубопровідні поставки з Росії. Через півроку, до кінця літа, кількість запланованих СПГ-терміналів, що фінансуються з держбюджету, зросла до п’яти.
Мільярди з держбюджету на СПГ-термінали і заповнення ПСГ
При цьому Берлін, щоб максимально прискорити процес, відразу ж зробив ставку на довгострокову оренду регазифікаційних суден, іншими словами – готових плавучих заводів. Коли 17 грудня перший з них офіційно здавали в експлуатацію у Вільгельмсхафені, німецькі ЗМІ заговорили про “диво”.
Воно полягало не в тому, що за вісім місяців у порту побудували новий причал і проклали трубу завдовжки 26 кілометрів до магістрального газопроводу. А в тому, що зазвичай отримання різних дозволів на подібні інфраструктурні проекти триває в Німеччині роками. Але цього разу безпрецедентну швидкість забезпечив спеціальний закон, ухвалений ще навесні з метою максимально прискорити спорудження саме СПГ-терміналів.
Тож нинішньої зими Німеччина отримуватиме газ з трьох таких терміналів (двох з державною участю та одного повністю приватного), а в наступному опалювальному сезоні їх буде вже щонайменше шість сумарною потужністю понад 30 мільярдів кубометрів на рік. Разом зі збільшеними (до технічно можливої межі) поставками трубопроводом з Норвегії, про які Берлін ще навесні терміново домовився з Осло, ці обсяги замінять щонайменше дві третини колишніх російських поставок “Північним потоком”. Його потужність становила 55 мільярдів кубометрів на рік.
До того ж Німеччина зможе, як і раніше, імпортувати газ через СПГ-термінали в Нідерландах, Бельгії та Франції, що вона посилено робила з літа 2022 року.
Власне, “диво” рекордного, стовідсоткового заповнення німецьких сховищ пояснюється головним чином тим, що уряд ФРН забезпечив багатьма мільярдами євро взяті під свій контроль компанії Gazprom Germania (нині SEFE) і Uniper – і вони, по суті, скуповували на ринку всі вільні обсяги, незважаючи на ціни.
Це, безсумнівно, дуже дорого коштувало німецькій скарбниці, зокрема через неймовірний зліт цін у серпні, але без цих витрат Німеччина в разі важкої економічної кризи зазнала б незрівнянно серйозніших втрат.
Тимчасове продовження життя АЕС і вугільних електростанцій
Однак збільшення поставок норвезького трубопроводного газу та імпорту СПГ через термінали в Німеччині та в сусідніх країнах все одно не компенсує повною мірою ті обсяги, які раніше закуповували в “Газпрому”. Тому ФРН неодмінно доведеться скоротити споживання газу. Особливо гостро завдання економії палива стояло у 2022 році.
Основний внесок уряду і парламенту в його розв’язання полягав у тому, що вони тимчасово відійшли від обіцяного виборцям курсу на скорочення вугільної генерації електроенергії та змінили чинні закони так, щоб тимчасово знову підключити до мережі вже виведені в резерв і навіть законсервовані електростанції, які використовують імпортне кам’яне і місцеве буре вугілля. До того ж на кілька місяців відклали давно заплановану на 31 грудня 2022 року остаточну відмову від атомної енергетики.
Усе це було зроблено для того, щоб нинішньої зими використовувати якомога менше газу для виробництва електрики. Від партії “Зелених”, яка підтримала ці заходи і відіграє важливу роль у чинній урядовій коаліції в Берліні, мало хто очікував у питаннях вугілля та АЕС подібного прагматизму і готовності до компромісів.
Економію газу забезпечили й індустрія, і домогосподарства
Великий внесок в економію газу, що став раптом дефіцитним і надзвичайно дорогим, зробила німецька індустрія. Вона використовує його головним чином не як сировину, а як паливо для заводських електростанцій і при виробництві тепла для технологічних процесів. Підприємства, що мали таку можливість, частково або повністю переключилися на інші енергоносії – нафтопродукти і вугілля. У низці галузей, особливо в хімічній промисловості, економію забезпечило скорочення виробництва.
А про внесок пересічних німців у розв’язання загальнонаціональної задачі економії газу вельми красномовно свідчить те, що віце-канцлер, міністр економіки та захисту клімату ФРН Роберт Габек (партія “Зелених”), який ще в червні розпочав кампанію за енергозбереження в побуті, в телеінтерв’ю перед різдвяними святами подякував співвітчизникам за виявлений цього року свідомий підхід.
Як і під час пандемії з її масковим режимом і локдаунами, німецьке суспільство на тлі насування нової небезпеки – фізичного дефіциту газу та зависоких цін на нього – знову продемонструвало самодисципліну і прицільно знизило споживання палива під час опалення житла. Причому зробило це не лише для того, щоб заощадити гроші і “дати відповідь Путіну”, а заразом ще й заради скорочення викидів в атмосферу шкідливих для клімату парникових газів. Цей мотив, важливий для дуже багатьох німців, у Москві точно недооцінюють.
За даними європейського статистичного відомства Eurostat, сумарна економія газу в Німеччині становила із серпня по листопад приблизно 25 відсотків. Разом з усіма іншими перерахованими тут заходами цього вистачило, щоб без великих втрат і поневірянь покласти край у 2022 році газовій залежності від Росії і почати нове життя без “Газпрому”.
