Міністерка соціальної політики України Оксана Жолнович розповіла в інтерв’ю сайту Кореспондент, яким чином вдається забезпечити виплатами тих, хто їх потребує.
– Війна потребує багато ресурсів: чи вистачає в бюджеті коштів на пенсії, субсидії та інші соціальні виплати? Як змінились пріоритети в виплатах, чи не довелось скорочувати програми?
– Повномасштабна війна не додає коштів у наш бюджет. На жаль, склалася складна економічна ситуація, величезна кількість людей виїхали за межі України. Ці обставини створюють необхідність оптимізувати всі видатки, в тому числі й соціальні. Ми називаємо бюджет 2023 року бюджетом перемоги, де 50% всіх існуючих видатків спрямовується саме на оборону. Це – перший пріоритет. А друга позиція, це – соціальні видатки. І, якщо ми говоримо про обов’язкові виплати, тобто ті напрями, що дозволяють людям пережити всі складнощі військового часу, якимось чином уникнути бідності, отримати додаткову підтримку, коли є ризики малозабезпеченості, у сім‘ї багато дітей – то жодна з цих програм не зменшена і не зупинена. Ми оптимізуємо лише розвиткові програми, які би проказували додаткові напрями. На жаль, на сьогодні ми можемо говорити тільки про виконання гарантій та тих стандартів, які вже існують.
Можна також сказати, що “соціалка” покривається міжнародними партнерами і їхніми вливаннями в наш український бюджет. Розуміючи таку складну ситуацію, ми, наприклад, фактично не фінансували цього року підтримку громадських організацій, тому що вони можуть напряму працювати з донорами. А так виглядало би, що ми беремо кошти в донорів до бюджету, а потім видаємо вже громадським організаціям.
Так само на 2022 рік в нас зупинені окремі напрями санаторно-курортного оздоровлення. Зрозуміло, що йдеться про відпочинок і він потрібен тим категоріям, яким ми даємо його в мирний час. Але за таких складних обставин, коли ми пріоритизуємо питання реабілітації і поновлення здоров’я наших військових, то без сумніву, акцент саме на реабілітацію. А вже санаторно-курортне оздоровлення, як відпочинок, як можливість провести добре час, – це буде після перемоги.
Водночас, питання пенсій, субсидій, всіх виплат та допомог, зокрема малозабезпеченим, дітям тощо – без сумніву зберігається. Ми, хоч і не значно, але збільшили допомогу на наступний рік в бюджеті – в рамках 5%. Розуміємо, що це не покриває повністю інфляцію, яка є. Та суттєво збільшити допомогу напряму немає можливості. Тим не менш, ми взаємодіємо з міжнародними організаціями, щоби вони через програму “єДопомога” додатково надавали кошти для допомоги нашим громадянам, які потребують такої підтримки.
– Міністерство розробило законопроект про підвищення пенсій за рахунок меценатів. Розкажіть, будь-ласка, про деталі цього проекту.
– Розуміючи складну ситуацію, яка сьогодні виникла, ми реально дуже швидко зреагували, і спільно з народними депутатами розробили цей законопроект. Я думаю, що нам вдасться швидко його втілити і вже з наступного року він запрацює. В чому суть цього закону, який вже підписано Президентом? Це – реакція на виклики, які існують вже сьогодні. Перше – люди, які виїхали за кордон, їхні трудові відносини в Україні призупинились. Але це наші громадяни, які після завершення всіх ризиків повернуться. Ми даємо їм можливість оплатити свій страховий стаж, щоб ці місяці, які вони були за кордоном, зараховувалися, і в подальшому вони отримували солідарну пенсію в Україні. Працюючи чи отримуючи допомогу за кордоном, вони мають право напряму, самостійно укласти договір на порталі “Дія” або в електронному кабінеті на порталі Пенсійного фонду.
Доречі, цей кабінет – дуже гарний цифровий інструмент, тому я закликаю всіх скористатися ним чи просто ознайомитися. Там дуже багато цікавої інформації: і про персональний стаж, і про лікарняні, і про те, яка буде ваша пенсія з урахуванням ваших сьогоднішніх внесків. Тобто, це інформативний ресурс, який дозволяє людям вже сьогодні зрозуміти, що їх може очікувати в майбутньому.
Власне, використовуючи цей портал можна укласти угоду і сплачувати той внесок, який людина вважатиме за потрібне. Якщо цей внесок буде дорівнювати мінімальному внеску, який сьогодні є в Україні для зарахування повного місяця, то всі ці місяці зарахуються в страховий трудовий стаж і людина матиме гарантії для того, щоб отримати свою пенсію.
До того ж, якщо людина передпенсійного віку зараз втратила роботу, і в неї є потреба дооплатити ще декілька років або місяців, щоб отримати повну пенсію, то це можуть зробити її рідні. Це може зробити будь-хто, хто має кошти і може зробити ці внески. Вони також зарахуються і людина матиме повноцінну пенсію.
І третій найцікавіший пункт – це допомога вже існуючим пенсіонерам, тим, які мають невисокі пенсії. Також будь-які меценати, від родичів до сусідів і знайомих, можуть допомогти їм, через угоду. 70% від зробленого внеску піде адресно конкретній людині, а 30%, заради того, щоб не було зловживань, підуть загально в систему для підтримки сьогоднішніх пенсіонерів. Ми розуміємо, що пенсії не надто високі, але також є розуміння, що це й справа суспільства утримувати людей, які нас ростили, які віддали свій ресурс в розбудову нашої держави.
– В Україні зростає кількість ВПО. Скільки в Україні наразі внутрішньо переміщених осіб, і який об’єм виплат вони отримують?
– Для ВПО є дуже багато різновидів різної підтримки. Загалом, це більше 4 мільйонів людей, які є внутрішньо-переміщеними, з урахуванням тих 1,5 мільйона, які перемістилися до 24 лютого. Це дуже велика цифра і навантаження на певні регіони. Що ми, як Міністерство соціальної політики забезпечуємо для ВПО? Це допомога на проживання. Така допомога дається працездатним в розмірі 2 тисяч, а людям з інвалідністю та дітям – у розмірі 3 тисяч гривень. Наприклад, сім’я з 4 людей, де мати, батько та двоє дітей, – то вони отримають 10 тисяч гривень. В невеликому місті за таку суму можна орендувати собі житло. Причому, ми наразі не враховуємо доходу, ці кошти надаються за потребою, розуміючи, що є екстрена гуманітарна ситуація, яка потребує реагування. Крім того, Мінрегіон повертає в “Прихисток” по 1000 гривень за комуналку тим господарям, які приймають переселенців. Також в нас є ще ряд допомог для тих закладів, де люди колективно проживають. Їм теж повертають кошти за комунальні платежі, в тому числі й приватним закладам. Тобто в різний спосіб ми розуміємо, що потрібно підтримати людей, дати їм можливість переміститися та спосіб знайти комфортне житло. Зараз ми працюємо з міжнародними донорами, щоб надавати цільову підтримку для переміщених прийомних сімей, які мають дітей-сиріт на вихованні, щоб знайти їм найбільш комфортні умови для проживання, якщо вони опинились в зоні бойових дій чи в зоні евакуації.
– Чи наразі є спрощені умови для усиновлення дітей?
– Такого не існує, бо усиновлення – це дуже відповідальний крок. Ця процедура насамперед має захистити дитину. Це ж не подарунок, це – життя людини, і ми не можемо спровокувати травму в дитини, коли її заберуть, а потім щось не складеться. Тому самі процедури для усиновлення якими були, такими й лишились, але ми намагаємося поінформувати та залучити якомога більшу кількість людей, щоб вони подумали чи готові взяти в свою родину дитину, чи готові вони бути патронатною сім’єю. З цією метою був запущений чат-бот “Дитина не сама”, куди вже звернулись багато людей. Ми бачимо цікаву динаміку: 20 тисяч людей на хвилі емоцій написали заяву про те, що їм – цікаво, і запросили додаткову інформацію. Після цього вже 8 тисяч людей сказали, що готові пройти навчання, а пройшли його – 1600 осіб. І це природній процес, бо не кожен може бути батьком чи вихователем для дитини, яку бере в сім’ю. Це потрібна й психологічна підтримка, і відповідальність, і розуміння, і певний життєвий досвід. Власне, з цими людьми ми працюємо для того, щоб вже обрати форму більш прийнятну і вже в майбутньому вони мали можливість брати під опіку тих дітей, яким вони можуть допомогти.
До того ж, ми спрощуємо життя потенційним кандидатам, і надаємо їм сервіси в “Дії”. Там вони можуть отримати консультацію, і це набагато простіше, ніж йти в Службу соцзахисту чи в Службу по правах дітей. В “Дії” можна зібрати та подати весь пакет документів, там же – записатись на навчання. Ці сервіси дозволяють більш просто познайомитись із системою усиновлення.
– Наразі проходять перевірки по місцю реєстрації ВПО, і якщо людина там не живе, то може втратити допомогу. Як зробити так, щоб не втратити допомогу чи поновити її?
– Якщо після евакуації людина переселяється з місця на місце, то це взагалі не означає, що вона цю допомогу втрачає. Бо були повідомлення від окремих людей, які є внутрішньо-переміщеними особами, що коли вони переїздили з області в область, і там шукали собі житло, то їм в управліннях соцзахисту вже нових областей казали, що вони не ВПО, тому що перемістились з інших безпечних регіонів. Насправді це не так, і якщо вам таке кажуть, то це є порушення ваших прав. Тому просимо звертатись в Національну соціальну сервісну службу, контрольний орган, який має можливість зреагувати. Також можна писати скарги до органів місцевого самоврядування, тому що людина з пропискою Херсонської, Луганської, Донецької чи Запорізької областей є ВПО, незалежно від того, скільки разів вона переїжджає – допомога зберігається. Єдиний важливий момент: треба поінформувати відповідні служби про місце вашого перебування, бо такий визначений порядок. Ми маємо розуміти, де людина перебуває, щоб збалансувати навантаження на систему.
Але якщо люди повертаються на своє постійне місце проживання, наприклад в Харківську область, яку деокупували, то безсумнівно: допомога на проживання втрачає своє значення. Тому що людина живе вже в себе вдома. Відповідно, правильно, чесно і морально вчасно подати заяву про припинення виплат, щоби дати можливість скористатись такими виплатами іншим людям, які в цей момент їх потребують. Це не означає, що ці люди не можуть отримати інші соціальні виплати, наприклад, якщо вони опинились без роботи. В такому разі можна отримати допомогу у зв’язку з безробіттям. Якщо люди – малозабезпечені, то вони будуть отримувати відповідну допомогу. У нас є набір підтримок, який ми готові запропонувати людям, залежно від ризиків, які в них є. Але конкретно ця допомога для ВПО – це допомога на проживання, і її треба цільово та адресно використовувати.
– Як повертаються соціальні виплати у деокуповані міста? В чому найбільша складність?
– Там ці виплати по факту не зупинялись. Насправді, ми робили все можливе, щоб люди на тимчасово окупованих територіях мали можливість скористатися українською підтримкою. Це були різні способи, навіть дуже часто вигадливі. Якщо це картки, то й пенсії, і всі допомоги нараховувались на карткові рахунки без зупину. Це стосується як деокупованих територій, так і тих, хто перебуває під окупацією. Тут питання було тільки в тому, чи зможуть люди скористатися карткою. Але ми знаємо, що є варіанти зняти цю готівку, є варіанти якимись шляхами її отримати. І це дозволяє людям там пережити, перебути й дочекатись визволення.
Для людей, які отримували пенсію чи допомогу на “Укрпошті”, ми розуміємо, що такої можливості в окупації немає. Ми пішли іншим шляхом і почали шукати банківські картки таких людей. Ми відкрили їм “передрахунки” в “Ощадбанку”, де нарахували всі виплати. Далі ,якщо людина більше місяця не знімає кошти, звертаємося до “ПриватБанку”, там найбільша клієнтська база, дивимось, чи є там відкритий рахунок цієї людини, куди можна перерахувати кошти, щоб людина могла зняти кошти цієї картки. Тобто, ми перекидаємо гроші з надією, що хоч з якогось варіанту людина ці кошти отримає. Якщо людина протягом окупації все ж не отримувала ці кошти, то всі вони збережені, вони є в “Укрпошти”, й “Укрпошта” вже поінформувала, що вона готова розпочати рознесення всіх тих виплат, які вони розносили в Херсонській області.
Єдиний момент: існує поетапний доступ через небезпеку для поштаря. Там замінована величезна територія, і тому проходять заходи розмінування, стабілізації, виявлення диверсійних груп. Тому пріоритетно працює поліція, ЗСУ, ДСНС, і вже далі за ними йдуть соціальні сервіси. Водночас, ми знаємо, що в самому місті Херсон банки вже відновили роботу, “Укрпошта” – відновила роботу, як тільки дадуть дозвіл зайти в Пенсійний фонд, в його управління, то ми відновимо там свою роботу. В деяких територіальних громадах віддалені робочі місця вже відновили.
– Пенсійна реформа (перехід на накопичувальну пенсійну систему) відкладена на невизначений термін. Коли в теорії повернуться до її впровадження і як взагалі планується її проводити?
– У нас, на жаль, кількість людей молодого віку, яка працює, вже зрівнялась з кількістю людей пенсійного віку, які отримують пенсії. Це 11 мільйонів пенсіонерів і 13 мільйонів застрахованих – і це до 24 лютого. А ми розуміємо, що з України виїхали 7 мільйонів осіб, як правило працездатних. І в нас уже менше працюючих, ніж пенсіонерів. Відповідно, на кожного працюючого українця припадає велика кількість людей, яких він має утримувати. І це основний бар’єр, що не дозволяє підвищувати пенсії. Бюджет складається з податків і це означає, що якщо середньостатистичний пенсіонер має отримати пенсію в 10 тисяч гривень, то кожен громадянин України має сплатити податків мінімум 10 тисяч гривень. Не менше, бо ще є податки на охорону здоров’я, на школи, на армію. Тобто, ці податки теж треба враховувати. І в сукупному форматі, якщо ми розуміємо, що ЄСВ – 22% від заробітної плати, то й зарплата в кожного українця має бути відповідного розміру. Це важливо, щоби люди розуміли, ми маємо бути поінформованими про те, які процеси в Україні проходять. Це важливо, щоб не допустити популізму, маніпуляцій. Щоб не казати, що пенсіонери отримують невеликі кошти через те, що якась влада погана. В цьому є доля правди, бо десятиріччями реформи не рухалися. Впровадження накопичувальної пенсії дозволило би взагалі зняти це питання.
Що таке накопичення? Це коли я, працюючи, не розраховую на те, що мої діти будуть мене утримувати, не покладаю тягар свого утримання на них. А вже сьогодні думаю про те, що свою старість буду забезпечувати сама, додатково зі своїх накопичень. Якщо в людини вже є достатній рівень доходів, то вона вже може стати учасником недержавного пенсійного забезпечення 3 рівня. Чи брати собі довгострокові страхові поліси.
Але разом з тим, багато держав йдуть шляхом, який об’єднує три складові. Це солідарний рівень, коли держава гарантує хоча б мінімальну пенсію. Тобто, як би доля не повернулась, але людина має право отримати хоч мінімальну виплату. Друга складова: це накопичувальний обов’язковий рівень. Коли на пенсійне забезпечення скидаються всі: і роботодавець, і частково держава, і ти сам відкладаєш на свій персональний рахунок. Ти сам можеш обирати куди і маєш можливість додатково, залежно від рівня накопичень, отримувати дохід в старості. І добровільний рівень. Це коли є розуміння, що всіх елементів недостатньо, а хочеш більше, то обираєш недержавний пенсійний фонд, програму страхування і додатково страхуєшся. І це повний комплекс різних ризиків, бо щось обов’язково спрацює.
Ми повинні розуміти, що після радянських часів люди не отримали фінансової грамотності, не було розуміння, що таке інструменти інвестування і не було усвідомлення ризиків. І люди в післярадянські часи по-різному ставилися до заощаджень. Частина – вкладали гроші в банки, вважаючи що це стовідсотково надійно. “Банкопад” показав, що це не так. Потім напрямом інвестування стала нерухомість. Але це теж не так, бо є величезні ризики і житло треба утримувати. Це майно, яке зобов’язує вкладати в нього. Тобто, все, у що б ми не вкладались, має ризики, і ці ризики треба диверсифікувати і вкладати в різні фонди і різні напрями. Тим не менш, пенсійні фонди є одними з найбільш стабільних, бо гарантуються державою.
І ми точно хочемо, щоб після нашої перемоги ми мали повноцінний сервіс обов’язкового державного накопичення. Зараз законопроект в Верховній Раді, і ми працюємо над його покращенням, опрацьовуємо різні думки та позиції, дивимося на поради міжнародних консультантів, щоб максимально врахувати досвід інших країн і обрати оптимальну модель, що працюватиме в наших умовах.
– В наступному році планується, якщо не помиляюсь, одне підвищення пенсій у квітні. Але інфляція вже сягнула приблизно 30%. Яка в цілому ситуація з пенсіями і чи в теорії може бути так, що пенсії підвищать не один раз, а декілька?
– Це вже відбувається. Наприклад, в жовтні ми запровадили наступний етап програми Президента Зеленського про доплати людям, віком 70+, 75+, 80+ років. Ці люди мають додаткову доплату, і пенсії вже проіндексовані. Це вже додаткові кошти, хоч і невеликі, але йдуть в плюс. 1 грудня піднімається прожитковий мінімум для тих пенсіонерів, які отримували найнижчі пенсії. Це теж піде в плюс, їм перерахують пенсійні кошти. І максимальний перерахунок ми плануємо робити з урахуванням повного індексу інфляції. Очевидно, ми плануємо робити це в квітні. Я думаю, що тоді якраз доходи пенсіонерів будуть найбільш вирівняні з урахуванням того, як знецінилась наша гривня. Крім того, будуть ще паралельні перерахунки для працюючих пенсіонерів з урахуванням їхнього стажу. Тобто є певна кількість гарантій, які діють постійно. Вони можливо не є такими масштабними, як загальна індексація. Але, тим не менш, точковими для різних категорій громадян.
– На жаль, війна є причиною травм та інвалідності у громадян. Які програми по соціальному захисту людей з інвалідністю вже діють, чи планується збільшення виплат людям з обмеженими можливостями? Як змінюється підхід до працевлаштування інвалідів?
– Ми розуміємо, що кількість людей з інвалідністю в Україні збільшиться, і нам потрібно виробляти цілісну політику щодо цієї категорії осіб. Треба більше сприйняття та толерування в суспільстві, відкритий простір, безбар’єрне пересування. Ми маємо розуміти, що бар’єри треба прибирати, бо це рівноправна частина нашого суспільства, це наші люди, зазвичай, люди, які пожертвували частиною свого життя та здоров’я заради нашого мирного життя. Я би дуже хотіла щоби кожен, незалежно від того, де він перебуває, де він працює, кожен на своєму місці подумав, чи не створює він своїми діями бар’єрів і як він може діяти, щоб цих бар’єрів не було. Наприклад, не займати місця для паркування людей з інвалідністю, зупинити маршрутку для людини з порушенням функціонування, а не байдуже проїхати повз. Ми є частиною суспільства, і насправді ніхто “не застрахований” від інвалідності. Створюючи сьогодні всі можливості для інших, ми забезпечуємо собі комфортне життя завтра.
Нашу глобальну мету можна розділити на дві складові. Перше: незалежно від інвалідності і обмежень функціонування, людина має бути повністю включена в соціальне життя. Має бути економічно самостійною. Кожен із нас хоче почувати себе гідно, повноцінним учасником суспільних процесів, частиною цілого, коли ми щось створюємо чи генеруємо якийсь ресурс. Цю цінність ми маємо забезпечити кожній людині, дати можливість кожному зробити внесок в спільний розвиток і побудову нашого суспільства. Тому ми ставимо працевлаштування як найвищу мету. Це можливість самостійно заробляти гроші, почувати себе самостійним та незалежним. Людина сама обирає, куди їхати, де жити.
Відповідно, наразі ми формуємо політику таким чином, щоб якомога раніше проводити реабілітацію. Не через 6 місяців,, і в лише 8 закладах Мінсоцполітики на всю країну, як було раніше. Ми повинні говорити, що реабілітація доступна в кожному місці, де людина отримала травму чи захворювання. І одразу, з першого дня цієї травми людина вже розпочинає реабілітацію, вже поновлює своє функціонування. Паралельно ми як Міністерство соціальної політики забезпечуємо допоміжні засоби реабілітації: милиці, протези, ортези. І ми теж змінюємо політику, наприклад, якщо людина втратила ногу, то це – факт, і неважливо, чи є статус, чи немає. Є висновок реабілітаційної команди, що такий протез потрібен і ми маємо його забезпечити. Тому ми, спільно з МОЗ, спрощуємо ці механізми, щоб вже у реабілітаційному відділенні лікарні людина могла отримати весь комплекс і додому поверталася з необхідним набором підтримок, і одразу, якщо треба, приступала до перенавчання.
Тому ми змінюємо наступний блок: підтримка працевлаштування. Що відбувається сьогодні? У нас є квота 4%, і для тих роботодавців, які цю квоту не забезпечують, є штрафна санкція. Але спочатку треба довести, що цей роботодавець винуватий. Так створюється бар’єри роботодавцю і державі. Щоб довести цю вину, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю мусить звернутись в суд, заплатити судовий збір, і тільки в рамках судового рішення стягнути адміністративно-господарські санкції. Це неефективно. Ми відходимо від цієї практики і говоримо роботодавцю: у тебе є можливості. Ти або підтримуєш людей з інвалідністю внеском, який ми розраховуємо на рівні 40% від середньорічної чи середньомісячної заробітної плати (сьогодні це 100%, тобто ми цей внесок навіть зменшуємо),. або, якщо ти готовий працевлаштувати конкретну кількість людей, то працевлаштовуєш і нічого не сплачуєш. Якщо ти працевлаштовуєш більш, ніж 4%, то ти вже розраховуєш на підтримку держави. Сьогодні такими соціальними підприємствами є тільки ті, які засновані громадськими організаціями осіб з інвалідністю. Але це складна процедура, і бізнес – складна річ… Ти на старті не завжди будеш соціальним підприємством. Тому ми кажемо: стартуйте як хочете, але коли ви дійшли до певного рівня розвитку, бачите, що ви свій ресурс готові інвестувати в соціальну складову, ви розширюєте кількість місць для людей з інвалідністю і готові в них інвестувати – ми надаємо вам підтримку.
Цей законопроект зареєстрований, він отримав схвалення комітету. Я впевнена, що ми його швидко допрацюємо і матимемо нову модель підтримки людей з інвалідністю в Україні.
– Наразі росіяни фактично депортують громадян України, зокрема дітей. Чи є план по поверненню цих людей до України?
– Це питання міжнародних інституцій. Міністерство соціальної політики не може безпосередньо займатися цим питанням Як ми можемо з країни-агресора повернути наших дітей не задіюючи міжнародні інструменти? В двосторонньому варіанті це зробити неможливо. В чому ми допомагаємо, – так це в зборі інформації. Там, де заклади вивозять, де ми маємо контакти, де ми можемо встановити точну кількість дітей, які були на окупованих територіях – ми працюємо з усіма органами.
В свою чергу, я хотіла б поговорити і про тих дітей і матерів, які виїхали в Європу. Їм там теж не дуже добре, бо вони відірвані від звичного життя, кола спілкування, вони дуже часто самотні. В цих жінок в Україні була підтримка з боку родичів, але за кордоном їх часто немає. В тебе діти – а тобі треба якось вижити, дати собі і дітям раду, додаються психологічні проблеми. Ми зараз працюємо практично з кожною з країн, де перебуває велика кількість наших людей, щоби створити центри підтримки українських громадян. Там можна буде залишити дітей на деякий час, щоби владнати справи, там люди зможуть відчути свою українськість, а діти – бути у рідному середовищі. Тобто, це дозволить не втрачати зв’язок, не розчинитися в чужому суспільстві. І на кожній зустрічі з колегами з інших країн я наголошую: будь-ласка, подумайте про те, що треба зберегти ідентичність наших людей. Я розумію, що це не є глобальною метою їхньої політики, але з огляду на наші обставини, для нас це дуже важливо. Для кожного з нас важливо зберегти свою ідентичність та зв’язок з Україною.
Валерія Шипуля
