Повномасштабна війна з РФ щодня кидає виклики українській владі, Міністерство молоді та спорту не виняток. Ворог трощить українську інфраструктуру і намагається обійти санкції, повернувши своїх спортсменів на міжнародні змагання. До того ж, наступний рік — передолімпійський, тому роботи у спортсменів та влади багато.
– Вадиме Марковичу, які найскладніші виклики постали перед Міністерством молоді та спорту з початку повномасштабного вторгнення?
– Найперший і найголовніший виклик – зберегти життя людей: спортсменів, тренерів, їхніх рідних.Міністерство молоді та спорту займається і молоддю, і спортом. І спортом вищих досягнень, і масовим спортом. На початку війни багато тренерів та спортсменів були за кордоном, на тренувальних зборах. Проходили тренувальні збори і на наших олімпійських базах. Уперші дні, коли це все розпочалось, я отримував багато дзвінків. 24 лютого зібрали керівників і заступників всіх підрозділів, щоб обговорити, як і що ми будемо робити з нашими спортсменами, які знаходяться за кордоном, з нашими збірними командами. Також вирішували, що ми робимо зі спортсменами, які знаходяться на територіях, де розпочалися бойові дії. Для нас це була однез найпріоритетніших завдань: опрацювати логістику, зосередитись на тому, щоб ті, хто за кордоном, могли там лишитись. Ми вирішували, шо потрібно для цього зробити, скільки треба коштів, з ким треба бути на зв’язку. Це був дуже серйозний напрямок роботи, щоб всі спортсмени були і залишались в безпеці. Також контактували збатьками та рідними спортсменів, щоб вони приїздили на наші олімпійські бази з тих місць, де є ризики. Наша олімпійська база приймала всіх спортсменів з родинами, щоб їх убезпечити.
Друге питання: під керівництвом голови Офісу Президента Андрія Єрмака ми почали займатись питанням санкцій для відсторонення усіх спортсменів РФ та Білорусі від міжнародних змагань. Щоб всі змагання, які вони планували проводити в себе, були перенесені в інші країни. Ми працювали над тим, щоб загалом до кінця війни ми не бачили росіян та білорусів на спортивних змаганнях. І це нам вдалося: практично з перших днів вторгнення ми відпрацювали це питання. В цьому допоміг Міжнародний олімпійський комітет, з яким ми були на постійному зв’язку, разом із президентом Національного олімпійського комітету Сергієм Бубкою. Також подяка президенту МОК Томасу Баху, який засудив агресію РФ і надав рекомендацію відсторонити від міжнародних змагань росіян та білорусів. Це було зроблено, і практично 8 місяців ми не бачимо росіян та білорусів на міжнародних змаганнях і тренувальних зборах. Нам це вдається, хочу зазначити, що це — дуже важливий напрямок, над яким ми постійно працюємо.
– Як росіяни намагаються “пролізти” на міжнародні змагання?
– Розуміємо, що в планах у росіян — повернутися, бо наступний рік — передолімпійський. Вони хочуть повернутися під нейтральним прапором, і вже на деяких змаганнях з боксу їх допустили навіть під російським прапором. Наприкінці року будуть відбуватися конгреси міжнародних федерацій. Там, де працюють представники Росії та Білорусі, — вони будуть намагатися зробити все, щоб повернутись під нейтральним прапором, прапором міжнародної федерації. Для нас це — неприпустимо, і ми працюємо над тим, щоб вони не з’являлись.
Наприклад, у Міжнародної федерації фехтування 27 листопада буде проходити щорічний конгрес. Там вже в порядку денному стоїть повернення росіян під нейтральним прапором. Усвою чергу,ми разом з Міністром закордонних справ Дмитром Кулебою підписали лист до президента Міжнародної федерації, що для нас це неприпустимо. Аналогічний лист я надіслав особисто як президент нашої національної федерації. Суть питання – поки війна триває, ніякі «камбеки» просто неможливі. Будемо дивитись, чим все скінчиться. У міжнародній федерації більше двохсот країн. Багатьом із них, якщо відверто, байдуже. І якщо більшість країн підтримає повернення, то ми на це вплинути не зможемо.
Я, як міністр, можу звертатися до організацій, пояснювати, чому це важливо, але я не можу втручатись в їхню роботу. Якщо в Україні усі організації розуміють проблему, то на міжнародній арені ми діємо виключно в дипломатичній площині.Я вдячний усім – і Президенту України Володимиру Зеленському, і керівнику Офісу Президента Андрію Єрмаку, і всім нашим спортсменам, тренерам та партнерам, які, кожен у міру своїх можливостей, говорять про санкції, спорт і хитрощі країн-агресорок, що намагаються за будь-яку ціну бути на політичній арені світу.
– З початку 2022 року українські спортсмени вже вибороли понад 2 тисячі медалей. В яких умовах зараз проходять тренування?
– Уперші три місяці майже всі спортсмени, які беруть участь у змаганнях вищого рівня, перебували за кордоном. Понад 40 країн створили хороші умови для наших хлопців та дівчат, надали найкращі сучасні бази, підтримали психологічно та матеріально. І я хочу подякувати за це нашим міжнародним партнерам. Обсяг фінансової допомоги сягнув більш ніж півмільярда гривень. Окремо висловлюю вдячність національним олімпійським комітетам і національним федераціям. Міжнародний олімпійський комітет створив Фонд солідарності для підтримки українських спортсменів, щоє безпрецендентним в олімпійській світовій історії рішенням. Кошти фонду планується направити для організації участі українських спортсменів у всіх без винятку міжнародних змаганнях, тренувальних зборах та для забезпечення їх гуманітарних потреб. Координація роботи Фонду доручена президенту Національного олімпійського комітету України Сергію Бубці. Звісно, що виділяються і кошти з бюджету України. Але при підтримці спортивних організацій та країн-партнерів наші спортсмени мають все необхідне для подальших тренувань і участі у змаганнях.
Наші олімпійські бази працювали тоді і працюють зараз. Спортсмени з багатьох видів спорту повернулись і тренуються в Україні. Окремі федерації, які, наприклад, не мають тут тренувальних баз або мають кращі умови за кордоном, тренуються там. Це нормально. Ми ж розуміємо, що там спокійніше, завжди є світло, немає повітряних тривог. Головне – аби спортсмени продовжували робити свою справу, тримали спортивний фронт!
Президент Володимир Зеленський дав доручення мені, всій галузі спорту, щоб ми готували нашу команду до Олімпійських ігор в Парижі. Це для нас дуже важливо, щоб ми не втратили наших елітних спортсменів, не втратили конкуренцію серед федерацій. Щоб були спортсмени, які зможуть конкурувати один з одним, бо без конкуренції не буде сильної команди. Тому зараз працюємо над тим, щоб наша команда гідно виступила в Парижі.
– 17 листопада відбудуться вибори на посаду голови НОК. Я знаю, що ви також висунули власну кандидатуру. Тобто, в разі перемоги ви залишите посаду міністра молоді та спорту?
– На жаль, президент НОК Сергій Бубка, який 17 років очолював комітет, не буде брати участь у виборах і продовжувати цю роботу. Як я вже казав, він очолив фонд «Солідарність», збирає кошти і допомагає всім нашим спортсменам на міжнародному рівні. Це велика допомога.
Коли я дізнався, що Сергій Назарович не піде в президенти НОК, висунув свою кандидатуру. В мене є великий досвід. У мене на рахунку 8 Олімпіад. Я знаю цю сферу як спортсмен, як тренер, як керівник федерації і як міністр. У мене є багато зв’язків з міжнародною спільнотою: федераціями, МОК, спорстменами. Маю дуже добрі стосунки з президентом МОК Томасом Бахом, з яким ми дуже активно працюємо зараз. Користуючись нагодою, хочу подякувати йому за підтримку, яку сьогодні отримує Україна.
НОК не займається лише спортом вищих досягнень. Спектр завдань тут дуже широкий: і розвиток олімпійського руху, і розвиток дитячого спорту, і захист та популяризація олімпійських цінностей. Адже олімпійські цінності чесної боротьби, поваги один до одного, витримки та самодисципліни треба прищеплювати з дитинства. Тому дітей треба не просто залучати до спорту, а виховувати їх майбутніми переможцями.
Я все це пройшов, це все моє життя. Я розумію, як і що треба робити. І я знаю, що треба робити, щоб зберегти та примножити досягнення наших спортсменів.Тому і подав свою кандидатуру. Якщо мене оберуть, я розглядатиму варіант відставки з посади міністра.
– Ви згадали про тренування дітей. Як наразі тренуються наші найменші спортсмени?
– З початком війни дуже багато жінок з дітьми поїхали за кордон, і ці діти вже за кордоном розпочали свій спортивний шлях. На жаль, це відбулось там. Ми розуміємо, що після війни нам буде дуже важливо повернути їх додому. І це буде складно. Якщо тут не буде відповідних умов, багато дітей з батьками просто залишаться за кордоном. Попереду величезний обсяг роботи, щоб після перемоги нашим дітям було куди повертатися, де тренуватися, щоб була інфраструктура, дитячі спортивні школи, сучасні зали з сучасним обладнанням. Нам доведеться в цьому питанні конкурувати зі спортивними базами країн-членів ЄС.
Там, де в країні наразі немає бойових дій, — я погодив це з президентом та прем’єр-міністром — розпочалися Всеукраїнські дитячі змагання, відновили роботу дитячі спортивні школи. Звичайно, усі дотримуються правил безпеки та реагують на потенційні загрози. Ми розробили постанову Кабінету Міністрів Украіни, де все це прописано.
Відновили і Всеукраїнські змагання з різних видів спорту для дорослих. Це необхідно, щоб спортсмени підтримували форму, конкурували, мали змогу у складі збірних команд перемагати на міжнародних змаганнях. Практично у всіх видах спорту ці змагання — рейтингові. Тобто наші спортсмени отримують рейтинг і на наступні змагання — чемпіонати світу та Європи — прибувають вже з іншим рейтингом. Для нас це дуже важливо, щоб ми не втратили ліцензії.
– Стратегія розвитку фізичної культури і спорту на період до 2028 року – як її змінила війна? Я пам’ятаю, що плани були амбітні…
– Так, плани дійсно амбітні — були і є. Президент визначив пріоритет — масовий спорт, щоб якомога більше людей займались спортом, фізичною та руховою активністю. В рамках програми Президента України «Активні парки – локації здорової України» ще до війни було побудовано 660 локацій. Зараз на цих локаціях, де немає бойових дій, тренери займаються зі всіма охочими, заохочують рухатися, відволікатися від новин. Стратегія передбачає створення таких майданчиків у всіх громадах і селах.
Плюс до планів — високі результати на Олімпійських та Паралімпійських іграх. За останні два роки було капітально реконструйовано 171 об’єкт інфраструктури. Це більше, ніж за всі попередні роки. Я давно в спорті і можу оцінити, скільки уваги і коштів держава, нинішній уряд та Верховна Рада, виділяє на будівництво та реконструкцію спортивних об’єктів. Україна такого ще не бачила.
Зараз інші реалії, інші умови. Там, де це об’єктивно можливо, продовжуємо втілювати Стратегію в життя. Але багато завдань будемо виконувати вже після перемоги.
– Щодо інфраструктури – чи багато її вже пошкоджено або втрачено?
– На жаль, 135 об’єктів російські окупанти понівечили. 22-х об’єктів вже взагалі не існує, 113 мають пошкодження.
Ви розумієте, який до цього обсяг роботи був проведений нами, Кабінетом Міністрів України, Міністерством регіонального розвитку і зокрема паном Чернишовим, із розбудови спортивної інфраструктури. І мери, і очільники ОДА… Скільки уваги приділяли спорту.
За президентською програмою «25 спортивних магнітів» мер Мелітополя Іван Федорів збудував хокейну арену за 8 місяців. Це був приклад для всіх. Це найсучасніша арена, яка, на жаль, поки знаходиться на окупованій території.
Побудували басейн «Нептун» в Маріуполі — один із найкращих в Україні. 50-метровий олімпійський басейн «Нептун». Його вже немає, знищений Росією. В Лимані побудували велотрек — світовий рівень, планували проводити там всеукраїнські і міжнародні змагання. Його розбомбила Росія. І так в багатьох регіонах… Програма спортивних магнітів зупинилася. Але я абсолютно переконаний, що ми переможемо і з часом все відбудуємо.
– Україна, разом із Португалією та Іспанією, подала запит на проведення чемпіонату світу з футболу 2030. Які в нас шанси?
– Шанси в нас дуже великі. Україна зараз — це тренд, і це дуже здорово. Ми показуємо, що українці — нація переможців. Що ми сильні, що ми воюємо за свою незалежність, свою землю, мову, цінності, за безпеку всієї Європи. Всі це бачать. Повага до нас зросла в 100 разів.
Ми будемо боротися за право приймати Мундіаль. В нас є досвід Євро-2012. Ми також проводили на високому рівні фінал Ліги чемпіонів-2018. Я особисто займався цим питанням, коли працював в департаменті міста Київ.
У нас є багато стадіонів: і НСК «Олімпійський», і «Львів-Арена». Я впевнений, що і в Донецьку ми відбудуємо нашу арену, і в Харкові, і в багатьох інших містах.
До повномасштабного вторгнення в Києві проводилось дуже багато чемпіонатів Європи і світу. Після перемоги ми повернемо всі ці змагання в Україну. Це піде на плюс розвитку інфраструктури, популяризації спорту і загалом України. Тому у нас амбітні плани і високі шанси.
– До речі, до війни був популярний міф, що спорт – поза політикою…
– Це не був міф. Це прописано в Олімпійській хартіі. Так і мало бути завжди. Коли у Давній Греції проходили Олімпійські ігри, війни зупинялися. Було таке правило. Росія його знищила. В 2008 році під час Олімпіади вона (рф) вторглася в Грузію. В 2014 році під час Олімпіади окупувала Крим. У цьому році, під час Паралімпіади, розпочала повномасштабну війну проти України.
Ми бачимо, як спортсмени з Росії підтримують цю агресію, цю війну. Вони просто мовчать.Коли ти мовчиш, то це означає, що ти підтримуєш. Якщо ти не підтримуєш, то про це треба говорити. Зараз відбувається геноцид, гвалтування, руйнування всієї України. Гинуть мирні люди, діти. Російські спортсмени мовчать. А ми про це говоримо. Говоримо голосно, на весь світ, на всіх рівнях.Тому спорт в політиці. І ми робимо все, щоб не бачити росіян на спортивних майданчиках.
– В Україні почали відкриватися кабінети спортивної реабілітації українських воїнів. Що це за проект і скільки таких кабінетів потрібно та в перспективі буде відкрито?
– На жаль, війна — це завжди важкі травми. Вже зараз і тим паче після перемоги матимемо багато фізично поранених і психічно травмованих. Ми маємо досвід і в цій сфері. У нас є ДУ “Український медичний центр спортивної медицини Мінмолодьспорту України” і тому разом із Міністерством ветеранів вже працюємо над цим — як відновлювати наших спортсменів, наших воїнів, як повертати їх до нормального життя. Важливо що ці центри працюватимуть не лише для спортсменів, а для всіх, хто буде звертатися по допомогу.
Я також хочу поспілкуватися із ректорами університетів, щоб ті вже зараз збільшували набори на професію «спортивний реабілітолог». Я був у Львові місяць тому, спілкувався про це з ректором університету. Ми дійшли до висновку, що уже сьогодні в кожному спортивному університеті це треба робити.
– Не секрет, що багато українських спортсменів пішли до лав ЗСУ. Чи є в міністерства статистика, скільки воїнів-спортсменів захищає наше майбутнє зі зброєю в руках?
– Наразі воюють більше 3 тисяч спортсменів. На жаль, близько 170 наших хлопців вже загинули.
– Які найважливіші завдання Міністерство молоді та спорту буде вирішувати після нашої перемоги?
– Потрібно буде відновлювати спортивну інфраструктуру. Повертати всіх наших громадян додому, наших дітей. Вони — наше майбутнє, наші майбутні чемпіони. Потрібно розвивати спорт вищих досягнень, щоби діти хотіли тренуватися в Україні і виступати за Україну. Коли Ольга Харлан, інші наші чемпіони і призери стоять на п’єдесталах, діти беруть з них приклад, хочуть займатись спортом. Cпорт – це здоров’я нації. Тому, розвиваючи спорт, ми дбаємо про наше майбутнє. Я впевнений, що ми все це зробимо, що Україна буде сучасною і розвиненою спортивною державою з вільними, здоровими і спортивними людьми.
Валерія Шипуля
Джерело: https://ua.korrespondent.net/interview/4534380-vadym-huttsait-sport-i-ukraina-tse-svitovi-trendy
