Газопровід завдовжки 166 кілометрів не можна назвати великим проектом. Однак його довжина нічого не говорить про його важливість. Значення нового елемента європейської газотранспортної інфраструктури, який 26 серпня урочисто здали в експлуатацію прем’єр-міністри Польщі та Словаччини Матеуш Моравецький та Едуард Хегер, визначається тим, що це – інтерконектор. Завдання таких трубопроводів – з’єднувати дві національні газотранспортні системи. І тим самим прокладати нові маршрути для постачання “блакитного палива”.
Газовий коридор Північ-Південь запрацював
З часів СРСР і впродовж років після його розпаду потоки природного газу йшли до Східної Європи тільки в одному напрямку: з Росії зі сходу на захід. Але надалі вони зможуть йти з півночі на південь – з Норвегії та терміналів прийому скрапленого газу (СПГ) на Балтиці – і з півдня на північ. У цьому суть інтерконектора Польща-Словаччина, що запрацював із потужністю 4,7 мільярда кубометрів на рік у словацькому напрямку і 5,7 мільярда кубометрів у зворотному, північному. Його проклали через Карпати від польського Страхочина до містечка Вельке-Капушани поблизу словацько-українського кордону та Ужгорода.
Цей інтерконектор є важливим елементом газового коридору Північ-Південь, про необхідність якого країни Вишеградської групи – Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина – завели мову ще у 2010 році під враженням газової кризи на початку 2009 року. Тоді Росія через тарифну суперечку з Україною у розпал незвично холодної зими припинила транзит українською газотранспортною системою і тим самим зупинила постачання до Євросоюзу.
Ці події змусили і весь ЄС замислитися над тим, як запобігти повторенню подібних криз у майбутньому. Один із висновків – необхідно подолати відокремленість національних ринків газу, а для цього – будувати інтерконектори, щоб паливо з одних країн можна було б вільно перекидати в інші, причому в різних напрямках. На будівництво інтерконекторів – і тим самим фактично формування єдиного європейського газового ринку – з бюджету ЄС було виділено багато сотень мільйонів євро. У тому числі 33 мільйони і на газопровід Польща-Словаччина, який реалізували польська компанія GAZ System та словацька Eustream.
У Словаччини тепер є доступ до газу з Норвегії та СПГ
Взагалі, Словаччина не обділена трубопровідними потужностями. Це велика країна-транзитер, що традиційно, ще з радянських часів, приймала російський газ, що йде через Україну, у Вельці-Капушанах і прокачувала його далі до найважливішого центральноєвропейського газового хабу Баумгартен в Австрії, а також до Чехії. До того ж, у 2015 році запрацював інтерконектор Словаччина-Угорщина. Усі ці газопроводи можуть працювати й у реверсному режимі. Проблема тільки в тому, що Австрія, Чехія та Угорщина не мають ані власного газу, ані виходу до моря, де можна було б приймати танкери з СПГ. Тому досі Словаччина вкрай залежала від Газпрому.
Але тепер, із новим інтерконектором, ситуація принципово змінилася. Польща, щоправда, теж не має власного газу, але має СПГ-термінал на Балтиці у Свиноуйсці (і плани обзавестися ще одним, плавучим), а на 27 вересня вже призначено дату урочистої церемонії здачі в експлуатацію газопроводу Baltic Pipe, прокладеного з морських родовищ Норвегії через Данію та Балтійське море. Його потужність – 10 мільярдів кубометрів на рік, що повністю замінює обсяги, які раніше Польща отримувала від Газпрому.
До того ж у травні цього року запрацював ще один побудований за фінансової підтримки ЄС інтерконектор GIPL, який поєднав Польщу з Литвою і тим самим із плавучим СПГ-терміналом у Клайпеді. Тож відтепер Словаччина має можливість закуповувати на світовому ринку партії скрапленого газу та спрямовувати танкери до узбережжя Польщі чи Литви.
Теоретично Словаччина зможе імпортувати газ навіть через той плавучий термінал на Балтиці, який збираються спільно використовувати Фінляндія та Естонія. Обидві країни з січня 2020 року пов’язані одна з одною збудованим переважно на гроші ЄС газопроводом Balticconnector, а також з’єднані з Латвією та Литвою.
“Ініціатива трьох морів” знаходить конкретику
Втім, тепер, знову ж таки суто теоретично, за гострої необхідності можна буде, навпаки, постачати Польщу і країни Балтії газом транзитом через Угорщину і Словаччину з Хорватії з плавучого СПГ-терміналу, що ввели в експлуатацію у січні 2021 року, біля острова Крк. Його потужність нині планують подвоїти до приблизно 6 мільярдів кубометрів.
Все це, власне, і є втіленням у життя концепції газового коридору Північ-Південь. А вона, своєю чергою, є частиною ширшої “Ініціативи трьох морів”, у якій беруть участь 12 країн ЄС на території між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями, що прагнуть посилити свою економічну та енергетичну безпеку. У травні приєднатись до цієї ініціативи запросили й Україну.
Для України інтерконектор Польща-Словаччина, що тепер запрацював, також відкриває додаткові можливості для постачання природного газу, оскільки істотно розширює її доступ до СПГ-терміналів на Балтиці через польську газотранспортну систему. Тим більше, що ця система найближчими роками послідовно розширюватиметься, насамперед шляхом посиленого будівництва трубопроводів. У Варшаві явно прагнуть перетворити свою країну в щонайменше на регіональний центр з прийому та транзиту газу, що йде не з Росії.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet
