Угода про зону вільної торгівлі між Україною та Туреччиною відповідає інтересам українського бізнесу, створює можливості для експорту і потенціал для модернізації підприємств, заявляють в уряді. Експерти і виробники не поділяють оптимізму чиновників і попереджають про ризики. Документ, який напередодні схвалив Кабінет Міністрів, сторони підписали 3 лютого. Корреспондент.net розповідає подробиці.
Довгоочікувана угода
Туреччина – один із ключових торгових партнерів України. Це третій за величиною ринок збуту українських товарів після Китаю та Польщі: на нього припадає близько 5% експорту.
Київ і Анкара активно обговорюють умови вільної торгівлі з 2006 року, а текст угоди про ЗВТ було погоджено 12 років тому, у 2010-му. За цей час глави двох держав неодноразово зустрічалися та щоразу заявляли про “необхідність невідкладного укладання угоди”. Але результату не було – сторони не могли домовитися.
Статус стратегічного партнерства двох країн було затверджено у 2011 році. Серед цілей та завдань було вказано збільшення двостороннього товарообігу до 20 млрд доларів, адже на той момент двостороння торгівля ледь сягала 5 млрд. Амбітна цифра була переглянута через кілька років і зменшена до 10 млрд доларів.
За даними учасників переговорів, головною причиною таких тривалих і безрезультатних обговорень була принципова позиція уряду Туреччини щодо ринку сільськогосподарської продукції та металів. Для обох країн ці галузі є одними із ключових.
Серед основних спірних моментів були умови скорочення ввізного і вивізного мита на товари. Відомо, що Туреччина має чи не найвищий рівень тарифного захисту у світі.
Туреччина застосовує так звані заборонені ставки ввізного мита (50-200% і вище) на майже всі перероблені сільгосптовари, до того ж застосовує квоти. А за більш як половиною тарифних позицій країна залишає за собою право в односторонньому порядку практично безмежно підвищувати ввізне мито. Так було у 2009 році з українськими трубами, у 2017-му – з виробами з деревини.
Анкара довгі роки не йшла на поступки і фактично вимагала, зокрема, виключити з режиму вільної торгівлі продукцію сільськогосподарської переробки, зберігши ставки від 50% до 225%. Натомість Туреччина хотіла, щоб Україна негайно скоротила або скасувала низку ввізних і вивізних мит.
Такі умови були невигідними для Києва. Не дивно, що переговори щоразу заходили в глухий кут.
Що підписали
Перша офіційна зустріч Зеленського й Ердогана відбулася на початку серпня 2019 року. Тоді вони також анонсували швидке підписання документа. І от через два з половиною роки сталося: зону вільної торгівлі створено.
Підписи під документом поставили Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль і міністр торгівлі Туреччини Мехмет Муш у рамках офіційного візиту Ердогана у Київ 3 лютого.
Про умови угоди коротко розповів на своєму сайті Кабмін, який 2 лютого затвердив проект документа.
Перший віце-прем’єр, міністр економіки Юлія Свириденко заявила, що завдяки угоді “всі дружні країни Чорноморського басейну – Грузія, Молдова, Болгарія, Румунія, Туреччина й Україна – будуть з’єднані угодами про вільну торгівлю із загальними правилами, тому документ має величезне значення для всього регіону”.
“Зміцнення стратегічного партнерства України і Туреччини розкриє нові економічні і геополітичні перспективи, а також зміцнить наші позиції, що важливо за умов активізації російської агресії”, – додала міністр.
За даними Кабміну, Туреччина погодилася встановити 0% мито на 10 337 товарних позицій, що становить 95% від загальної кількості товарів, які експортує Україна. Ще на 1348 товарних позицій діятимуть тарифні квоти або зменшені мита.
“Завдяки встановленню 0% мита на постачання Туреччиною зернових Україна отримає покращені умови доступу на турецький ринок переробленої аграрної продукції, – сказано у повідомленні Мінекономіки. – Також угодою передбачається повне скасування турецьких мит на промислову продукцію”.
За даними Інституту аграрної економіки, Туреччина є одним з основних покупців українського зерна: у 2021 році Анкара закупила його на суму 918 млн доларів.
У рамках угоди про вільну торгівлю Україна “для забезпечення розвитку вітчизняної металургії” залишила за собою право застосувати експортне мито на вивіз металобрухту.
Одночасно Туреччина відкриває внутрішній ринок для нашого металу: на 510 з 840 металургійних товарів встановлюється нульове мито. Ще на 130 товарних позицій встановлено часткове зменшення мита, “що дає нам переваги, порівняно з російським металом”, відзначає Мінекономіки. Для 167 товарів металургії надаються квоти обсягом не менше 411 тисяч т.
Україна також зберігає мита на вживані автомобілі і секонд-хенд і встановлює три- і п’ятирічні перехідні періоди мит на транспортні засоби і продукцію легкої промисловості.
Угода передбачає, що продукція, яку виробляють із турецької сировини, буде вважатися українською та зможе безмитно потрапляти на ринки всіх європейських країн відповідно до сертифіката EUR1.
У Мінекономіки стверджують, що угода матиме “спільний позитивний ефект для економіки України”. За попередніми підрахунками, щороку ЗВТ даватиме плюс 2,2% до ВВП і плюс 2,6% до доходів домогосподарств.
“Введення нових правил створить нові реалії для українських галузей. Для більш м’якої та поступової переорієнтації низки галузей Міністерство економіки розробило відповідний пакет рішень”, – повідомила Свириденко.
Очікується, що завдяки угоді товарообіг між країнами зросте на 38%. Наразі він становить 7,3 млрд доларів, з них український експорт – 4,1 млрд, імпорт – 3,2 млрд доларів. Близько 70% експорту з нашої країни – метал і зернові.
Крім вільної торгівлі, Україна і Туреччина також підписали угоди про співпрацю у сфері високих технологій, авіаційній та космічній галузі, про співпрацю у сфері молодіжної політики, а також протокол про внесення змін до угоди про співпрацю правоохоронних органів двох країн.
Наслідки
З набуттям угодою законної сили турецькі товари, які й так славляться своєю доступністю, ймовірно, ще більше подешевшають. Це хороша новина для звичайних громадян і не дуже хороша – для бізнесу, який боїться, що не витримає конкуренції.
Під час представлення проекту угоди Свириденко наголосила, що для продукції легкої промисловості Україна поки що залишає мита. За час перехідного періоду наші виробники зможуть зміцніти й отримати підтримку держави. Тож різкого здешевлення популярних турецьких товарів, таких як одяг і взуття, не буде.
Українські представники галузі, втім, заявляють, що ринок однаково відкривати рано – вони ще неготові. Та й у державну підтримку багато хто не вірить.
Експерти також побоюються ситуації, за якої Україна постачатиме Туреччині сировину, а купуватиме товари з високою доданою вартістю – побутову техніку, автомобілі, одяг і взуття. Так український ринок ще більше загромадять дешеві турецькі товари, а в Україні ці галузі не зможуть розвиватися.
Ще один приклад: Туреччина вже продає в Україні борошно, яке виготовляє з купленого у нас зерна. Незабаром таких випадків буде набагато більше.
Експерти також відзначають, що угода про вільну торгівлю, вигода з якої не є такою однозначною для України, – це своєрідна плата за підтримку, яку надає Анкара у політичних і оборонних питаннях.
Упродовж останніх 15 років Україна, щоб захистити свій ринок, застосувала близько 50 обмежувальних заходів щодо імпорту турецьких товарів. Тільки торік було введено два нових антидемпінгових мита на турецький цемент і пристрої для дверних і віконних блоків. Це тільки один з багатьох прикладів того, які галузі можуть постраждати від лібералізації торгівлі.
Новини від Корреспондент.net у Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet
