Поки політики дискутують, чи потрібен Німеччині щойно добудований газопровід “Північний потік – 2”, німецькі оператори газових мереж вже готуються до завершення газової ери. До 2040 року, згідно зі стратегією, представленою цього року об’єднанням 23 провідних компаній Європи у сфері енергетичної інфраструктури, на континенті має з’явитися мережа водневих трубопроводів. Частиною цих планів є і Україна.
Центральноєвропейський водневий коридор
23 вересня Оператор газотранспортної системи України (ОГТСУ), а також транспортери газу з Німеччини (OGE), Чехії (NET4GAS) та Словаччини (EUSTREAM) оголосили про плани створити Центральноєвропейський водневий коридор, який з’єднає Україну і південь Німеччини. Згідно з експертними прогнозами, Німеччина за кілька десятиліть стане головним ринком “зеленого” водню в Європі. Йдеться про екологічно чисте паливо, отримане шляхом електролізу води із застосуванням електроенергії, виробленої з відновлюваних джерел. Внутрішнє виробництво “зеленого” водню у Німеччині зможе покрити лише третину попиту в 2045 році, прогнозує, зокрема, берлінський Фонд кліматичної нейтральності (Stiftung Klimaneutralität). Решту доведеться імпортувати. Учасники новоствореного трубопроводного консорціуму сподіваються, що одним з головних постачальників стане Україна.
Перехід саме на “зелений” водень необхідний для виконання стратегії Європейського Союзу, якою передбачено повну відмову від викопних видів палива до 2050 року. “Щоби перейти на водень до 2040 або 2050 року, треба розпочинати підготовку інфраструктури вже сьогодні”, – зазначив в інтерв’ю DW директор баварського оператора газових мереж Bayernets GmbH Ріхард Унтерзеер (Richard Unterseer). Його компанія долучилася до консорціуму, щоби після завершення доби природного газу гарантувати забезпечення українським воднем передовсім промислові центри на південному сході Баварії.
Консорціум поставив собі за мету, починаючи вже з 2030 року постачати з України до Німеччини та інших країн Центральної Європи до 120 гігават водню на день. А постачатися паливо має трубопроводами, які вже невдовзі можуть виявитися частково або повністю непотрібними через скорочення транзиту російського газу територією України і Словаччини.
Чи годяться для водню існуючі газопроводи?
Донедавна в експертних колах висловлювалися сумніви, що вдасться використовувати сталеві труби газових магістральних газопроводів під транспортування водню. Ріхард Унтерзеер цього скепсису не поділяє. За його словами, всі звичайні сталеві труби у європейських газогонах можна використовувати для транспортування водню. “Мережі можна перелаштувати. Але використовувати їх можна буде лише не під максимальним тиском. Тиск доведеться знизити. Проблема у тому, що від перепадів тиску сталь може бути пошкоджена. Якщо знизити тиск, це допоможе уникнути значних перепадів”, – пояснює менеджер оператора баварських газових мереж.
За словами Унтерзеера, переобладнання існуючих мереж, утім, буде задоволенням недешевим. Доведеться наново устатковувати насосні станції, побудувати нові компресорні станції і частково замінити арматури.
Початок будівництва – не за горами
Bayernets планує вже за 3-4 роки перевести з природного газу на водень першу ділянку у своїй мережі газопроводів. Початок буде скромним: буде переоблаштовано спершу 14 кілометрів газогону із загалом понад 1600 кілометрів, які перебувають в управлінні баварської компанії. Йдеться про нитку, яка з’єднає завод з виробництва водня і промисловий кластер біля міста Бурґгаузен. “З цього зароджуватиметься майбутній водневий трубопровід з України через Словаччину і Австрію до Баварії. Бурґгаузен є частиною “баварського хімічного трикутника” – це третій за розміром промисловий парк Німеччини. Йому потрібен водень, аби цей осередок промисловості існував і надалі”, – зазначає Ріхард Унтерзеер.
Представник Bayernets пояснює, що для перебійного забезпечення споживачів, на водень переводитимуться поетапно окремі ділянки – спершу по одній нитці існуючих трубопроводів. Таких ниток на основних магістралях зазвичай від двох до трьох паралельно. Утім, як швидко вдасться перебудовувати магістралі під водень – велике питання.
Зрештою, перші результати наукових досліджень придатності сталевих газових труб під водень, на які посилається Унтерзеер, є лише попередніми. Вони, як зазначається на сторінці Німецького фахового об’єднання газу і водню (DVGW), проводилися у статичних лабораторних умовах, а для більш точних результатів потрібні випробування на практиці. Перший дослідницький проєкт у практичних умовах щойно був схвалений Федеральним міністерством освіти і науки. Як повідомили DW у відомстві, результатів практичних випробувань очікують за чотири роки.
Скільки коштуватиме водень і де його стільки взяти?
Кілограм водню у Німеччині нині коштує 4-6 євро за кілограм. Це у два-три рази дорожче, ніж нинішня вартість газу у перерахунку на вміст енергії на кубометр, підрахував Ріхард Унтерзеер. А до цього слід додати ще й 21 цент за кілограм на тисячу кілометрів транспортних видатків, як підрахували автори цьогорічного експертного звіту Extending the European Hydrogen Backbone.
Сподівання на рентабельність торгівлі воднем базуються на оптимістичних прогнозах представників водневої галузі, що ціна цього палива завдяки підвищенню ефективності виробництва за кілька десятиліть впаде до рівня 1-2 євро за кілограм. “Так, це паливо буде дорожчим, ніж газ тепер. Але дешевшим, ніж коштуватиме газ у майбутньому, коли діятимуть податки на викиди вуглецю та інші збори”, – пояснює Ріхард Унтерзеер.
Поки скромні потужності
Якими є розрахунки собівартості виробництва “зеленого водню” в Україні – невідомо. “Це комерційна таємниця”, – зазначив у розмові з DW заступник генерального директора львівської компанії “Еко-Оптіма” Степан Козицький. Як член новоствореного “водневого” консорціуму, ця компанія у майбутньому має бути постачальницею “зеленого” водню до країн Центральної Європи. “Ми плануємо збудувати виробничі потужності на 100 мегават електролізу. Для цього нам потрібно 300 мільйонів євро інвестицій. Сподіваємося знайти ці кошти в європейських банках та інституціях за допомогою партнерів по консорціуму”, – розповідає Козицький.
Третина інвестицій має піти на розбудову потужностей “Еко-Оптіми” з виробництва електроенергії з відновлюваних джерел. Поки у компанії немає навіть достатніх енергопотужностей для анонсованих 100 мегават електролізу. Для цього потрібно 300 мегават “зеленої” електроенергії, а сумарна потужність сонячних і вітрових електростанцій “Еко-Оптіми” у Львівській та Івано-Франківській областях становить 160 мегават.
“Трансгаз” водень не врятує
Якщо дивитися на це у масштабах Центральноєвропейського водневого коридору і його потенційних потужностей після імовірної втрати транзиту російського газу, то це – крапля у морі. За підрахунками експерта брюссельського аналітичного центру Bruegel Ґеорга Цахманна (Georg Zachmann), щоб заповнити українсько-словацьку гілку трубопроводу “Трансгаз” воднем на експорт, Україні потрібно створити потужності з виробництва цього палива у 35 гігават. А це у 350 разів більше, ніж планує виробляти “Еко-Оптіма”.
Крім того, щоб наповнити “Трансгаз” воднем, потрібно 100 гігават потужностей з виробництва “зеленої” енергії, підрахував Цахманн. Нині, за даними Держенергоефективності, всі “альтернативні” електростанції в Україні мають потужність лише у 13 гігават, а національною стратегією розвитку відновлюваної енергетики передбачено, що до 2035 року ці потужності зростуть лише до 22 гігават.
Ґеорг Цахманн у розмові з DW зізнався, що у найближчому майбутньому не бачить економічної доцільності масштабних інвестицій у перебудову магістральних газопроводів під водень, адже це паливо в Україні буде дорожчим, ніж у Німеччині. “В Україні дорожче встановлювати вітрові електростанції, адже інвесторам доводиться брати дорожчі кредити. Більшою є проблема корупції і правова невизначеність. З тієї самої причини в Україні буде дорожче будувати установки з електролізу, а потім водень ще й треба буде транспортувати через кілька країн”, – зазначає експерт.
Брюссельський аналітик переконаний, що більш раціонально буде експортувати до Євросоюзу українську “зелену” електроенергію, якої у Німеччині може забракнути для виробництва водня. Отже, краще би європейські партнери сконцентрувалися на підтримці розбудови “зеленої” енергетики в Україні, вважає Цахманн. “Потрібні кредити для нових станцій, кредити на створення маневрених потужностей в українській енергосистемі, зокрема, за рахунок модернізації гідроелектростанцій. Треба також підтримати Україну на шляху інтеграції в європейські енергомережі”, – зазначає експерт.
Однак головне, вважає Цахманн – прив’язати допомогу ЄС до реформи у регулюванні українського енергосектора. “Інакше це – викинуті гроші”, – констатує аналітик. За його словами, немає сенсу вкладати гроші в енергосистему у нинішньому вигляді, коли з неї зникають гроші – через завищену вартість теплової енергії, через завищені тарифи на послуги розподільчих мереж і через занижені тарифи для споживачів.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet
