Влада Хабаровська відрапортувала, що мітинги, які проходили біля будівлі хабаровського уряду на підтримку колишнього губернатора краю Сергія Фургала, припинилися. Остання в 2020-му році акція відбулася в суботу, 26 грудня. Адміністрація Хабаровська повідомляла про приблизно 30 учасників, місцеві ЗМІ — про понад 100.
Чиновники мерії про припинення протестів гордо заявляють вже уп’яте…
— Мітинги більше не проводяться ні в будні, ні у вихідні дні. На площі Леніна в крайовому центрі не було зафіксовано людей, які беруть участь у несанкціонованій масовій акції. У новорічному містечку прогулюються городяни і гості міста. Вони фотографуються, катаються з гірок, грають, беруть участь в зимових забавах, — повідомляє пресреліз на сайті мерії.
Однак мітинг в місті 3 січня вже таки 2021 року все-таки відбувся. На ньому зібралося кілька десятків людей: пенсіонерів і блогерів. Це перша суботня акція в місті, яка пройшла без ходи. Видання TJournal звернуло увагу на те, що мерія Хабаровська вже не вперше повідомляє про повне припинення мітингів в місті. Тільки в грудні влада звітувала про це чотири рази.
Припинилися мітинги чи ні — питання, звичайно, неоднозначне. Новий рік все-таки. Іноді люди хочуть і посвяткувати. Хоча, за версією мерії, люди перестали приходити на акції в підтримку Сергія Фургала тому, що всім задоволені. Морози і свята тут ні до чого! У будь-якому випадку заслуги влади у припиненні протестів — що місцевої, що федеральної — немає. Вони, протести, просто вигорають, оскільки сенс протесту — звернути увагу на проблему. І якщо влада наполегливо і категорично не бажає її бачити, то взагалі-то, логіка протесту перестає мати осмислений характер.
Чим важливий хабаровський протест (при тому, що його результативність виглядає нульовою) — це зникненням ілюзій. Влада стала тим, ким і є насправді — повністю відірваним від народу збіговиськом незрозумілих і непотрібних людей. А її відверто антинародний характер став очевидним навіть цілком лояльним верствам населення Росії. І справа навіть не в самому Фургалі — гарний він губернатор чи не дуже. Це питання про власність: чинна кремлівська верхівка вважає владу своєю власністю, народ вважає, що влада — це те, що вибирає він, а значить, і може претендувати на своє право щодо неї. Антагоністичність розуміння питання про власність завжди призводить (рано чи пізно) до проблеми її перерозподілу. І влада як власність — не виняток.
Кремль завжди мислить тактичними категоріями. Якщо виник протест — то будь-якими способами потрібно зробити так, щоб він припинився. У хабаровському випадку було вирішено діяти змором. Можливо, це і спрацювало. Але в довгостроковій перспективі це програш, програш стратегічний. Люди отримали абсолютно чітку та ясну картину, в якій вони і їхні інтереси — пусте місце для чинної влади. І наївно вважати, що завтра люди про це забудуть.
Будь-який диктатор рано чи пізно стикається з тим, що вчорашні мільйонні натовпи, які збиралися на його підтримку, раптово випаровуються, залишаючи його сам на сам з тими проблемами, які він сам же і створив. І інтерес до особистості диктатора виникає знову лише тоді, коли ті ж самі мільйонні натовпи збираються, аби не залишити від диктатора «мокрого місця».
Якщо Довічний вважає, що з ними це все буде відбуватися якось інакше, то він глибоко помиляється. Історія взагалі завжди розставляє все по своїх місцях. Без винятків, навіть «довічних»…
