Так вже повелося, що владу в Україні отримує той, хто контролює пресу. Маєш потужний медіахолдинг – можеш крутити рекламу себе цілодобово. Можеш відзняти та запустити в прайм-тайм викривальні журналістські розслідування щодо конкурентів. Будь-які фейки стерпить телеефір свого каналу. Свої журналісти скажуть ротом в прямому ефірі усе, що ти напишеш їм на папірці.
Але соціологія – то важка артилерія. Мати під рукою компанію, яка проводить дослідження суспільної думки – то серйозна заявка на перемогу. А якщо компанія до того ж має репутацію та історію на ринку – вважай що виграв будь-які вибори.
Алгоритм працює, як годинник. Пускаєш рекламу з кожного додатка у смартфоні і кожної праски, щоб люди не просто впізнавали обличчя кандидата, а щоб побачивши, впадали в ступор. Випускаєш кілька соцдосліджень, в яких підтримка кандидата поступово, але впевнено зростає. Це не викликає ніяких підозр у пересічних громадян, адже кандидат досить впізнаваний, он же він на сітілайті, а ось в рекламі ютюба. В останньому дослідженні наш кандидат відстає від фаворита на 1,5 %, тобто менше ніж на статистичну похибку.
Все, справу зроблено. Вічно невдоволений владою простий нарід голосує за альтернативного опозиційного кандидата, а в разі програшу, останній має повне право оскаржувати результати в суді.
Робіть вибір обдумано. Сьогодні ви вирішуєте, як будете жити завтра.
